Леон Блюм: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м →‎Примітки: шаблон
м шаблон, оформлення
Рядок 1:
[[Файл:Léon Blum by Vallotton.jpg|thumb|right|Леон Блюм]]
'''Леон Блюм''' ({{lang-fr|Léon Blum}}; *{{н}} [[9 квітня]] [[1872]] — {{}} [[30 березня]] [[1950]]) — [[Франція|французький]] політичний діяч[[політик]], лідер [[Соціалістична партія (Франція)|Соціалістичної партії]]. Очолював уряд Франції в 1936—37[[1936]]—[[1937]] іта [[1938]]. В грудні [[1946]] — січні [[1947]] — голова [[Тимчасовий уряд (Франція)|Тимчасового уряду Франції]]. Редактор газети «Попюлер» (''Populaire'', 1928–1950[[1928]]–[[1950]]), секретар відомого часопису «[[Ревю Бланш]]».
 
== Діяльність у лавах СФІО (1920-ті рр.) ==
Після завершення [[Перша світова війна|Першої світової війни]] став одним із лідерів центристського крила Соціалістичної партії. Разом з іншими центристами (Ж.Лонґе, П.Фором тощо) не бажав приєднання партії до [[Комінтерн]]у, проте виступав проти простого відновлення [[Другий інтернаціонал|ІІ Інтернаціоналу]]<ref>''Смирнов В. П.'' Новейшая история Франции.&nbsp;— М., 1979.&nbsp;— С. 58.</ref>.
 
Після [[Тур (місто)|Турського]] з'їзду ву грудні [[1920&nbsp;р.]] року, на якому Соціалістична партія була перейменована на [[Французька комуністична партія|Французьку соціалістичну партію (секцію Комуністичного Інтернаціоналу)]], вийшов з її лав. Був ініціатором відновлення СФІО, програмою якої знову стала «Хартія єдності» [[1905]].<ref>''Смирнов В. П.'' Франция в ХХ веке.&nbsp;— М.: Дрофа, 2001.&nbsp;— С. 85.</ref>.
 
Менша частина соціалістів (ті, хто, за висловом Леона Блюма, залишились «охоронцями старого дому» СФІО) не відмовилась від марксистського вчення про соціалістичну революцію. Але, опинившись між [[Радикальна партія (Франція)|радикалами]], що не збирались скасовувати капіталізм, та комуністами, які вважали соціалістів зрадниками, СФІО все ж таки змінила свою доктрину. Леон Блюм став її визнаним теоретиком. Він сформулював дві можливих стратегії. Перша&nbsp;— в ситуації, коли соціалісти отримували більшість в парламенті&nbsp;— мала на увазі «здійснення влади» в умовах капіталізму в союзі з лівими республіканцями для того, щоб не дати змогу правим повернутись до влади. Друга націлювала соціалістів на «завоювання влади», тобто на революцію та ліквідацію капіталізму. Нова доктрина дозволила соціалістам взаємодіяти з іншими лівоцентристськими групами<ref>''Канинская Г. Н.'' Что в имени твоем?: О французских левых // Французский ежегодник.&nbsp;— М., 2009.</ref>.
 
[[1928&nbsp;—]] року він став головою Соціалістичної партії. Продовжив політику зближення з радикалами, що виявилось у відновленні коаліції «Картелю лівих» у 1932–1934[[1932]]–[[1934]].
 
Після 1934 бере активну участь у створенні [[Народний фронт (Франція)|Народного фронту]] з комуністами та радикалами. Спільно з [[Едуар Даладьє|Едуаром Даладьє]] та [[Моріс Торез|Морісом Торезом]] взяв участь у спільному вічі трьох політичних сил, присвяченому перемозі лівих і лівоцентристських сил на муніципальних виборах 1935. Фактично демонстрація 14 липня 1935&nbsp;р. символізувала створення Народного фронту<ref>''Смирнов В. П.'' Франция в ХХ веке.&nbsp;— М.: Дрофа, 2001.&nbsp;— С. 124–125.</ref>.
 
== На чолі уряду Франції (1936–1937) ==
Парламентські вибори [[26 квітня]]&nbsp;— [[3 травня]] [[1936]] завершились перемогою соціалістів і Народного фронту взагалі. За підсумками виборів, формування уряду було доручено 64-річному Леонові Блюму як лідеру найбільшої парламентської фракції. Соціалісти погодились (вдруге після часів Першої світової війни) ввійти до складу кабінету, сформованого 4 червня 1936&nbsp;р.<ref>''Смирнов В. П.'' Франция в ХХ веке.&nbsp;— М.: Дрофа, 2001.&nbsp;— С. 128.</ref>.
 
Відповідно до програми Народного фронту, уряд Блюма здійснив серію важливих кроків. Було заборонено [[фашизм|фашистські]] ліги та їх воєнізовані загони. Були амністовані учасники антифашистських демонстрацій. Уряд провів соціальні реформи, зокрема, ухвалив закони про 40-годинний робочий тиждень, оплачувані відпустки та колективні договори. Значно посилився вплив держави на економіку Франції: Французький банк поставили під державний контроль, були частково націоналізовані військова промисловість та залізниці<ref>''Смирнов В. П.'' Новейшая история Франции.&nbsp;— М., 1979.&nbsp;— С. 142–149.</ref>.
Рядок 20:
Під час [[Громадянська війна в Іспанії|Громадянської війни в Іспанії]] уряд під проводом Блюма ініціював «політику невтручання» та створення Міжнародного комітету з питань невтручання у справи Іспанії.
 
У червні [[1937]] уряд Блюму пішов у відставку через провал свого законопроекту про підвищення податків і контроль за фінансовими операціями за кордоном<ref>''Смирнов В. П.'' Франция в ХХ веке.&nbsp;— М.: Дрофа, 2001.&nbsp;— С. 139–141.</ref>.
 
1943–1944&nbsp;— перебував у німецьких концтаборах.
 
== Повоєнна діяльність ==
Повернувшись із німецького концтабору на Батьківщину, активно долучився до політичної боротьби. У СФІО підтримував течію, що виступала за соціал-демократичну трансформацію партії та розрив із марксизмом. Виступаючи [[20 травня]] [[1945]] року під час конференції секретарів федерації СФІО, так визначив нову ідеологію партії: «Зберігати й розширювати права людської особистості в суспільстві, повністю підпорядкованому інтересам колективного блага,&nbsp;— це формула самого соціалізму. Саме вона міститься в цих двох словах: „соціал-демократія“, які поєднані не випадково. Це є тим синтезом, який [[Жан Жорес|Жорес]] протягом всього свого життя намагався здійснити між головними положеннями марксистської критики та старими принципами революції 1789&nbsp;р.»<ref>''Сироткин В. Г.'' История Франции: Пятая республика.&nbsp;— М., 1989.&nbsp;— С. 61.</ref>
 
В грудні 1946&nbsp;— січні 1947&nbsp;— був головою однопартійного соціалістичного уряду меншості. Саме в цей період Франція розпочала війну в Індокитаї. Леон Блюм в цей час висунув на противагу тоталітарному комунізму ідею демократичного чи гуманістичного соціалізму, що відкидала [[Диктатура пролетаріату|диктатуру пролетаріату]]. Блюм заперечував класовий характер французької демократії та закликав підтримувати союзницькі відносини з Великою Британією та США<ref>''Смирнов В. П.'' Новейшая история Франции.&nbsp;— М., 1979.&nbsp;— С. 256–258.</ref>. Тимчасовий уряду Франції підписав економічну угоду з США, брав участь у війні у В'єтнамі, почав створення Західного блоку як основи НАТО.
Рядок 31:
Після розколу трипартійної коаліції соціалісти з ініціативи своїх лідерів Блюма та [[Гі Молле|Ґі Молле]] спільно з МРП та радикалами утворили коаліцію «третьої сили». Вона, за їх словами, повинна була боротись проти подвійної небезпеки: комуністів і [[Шарль де Голль|ґоллістів]]. Блюм пропонував поширити ідею «третьої сили» також на зовнішню політику, зібравши під своїми знаменитих французів, які не бажають ні американізації, ні радянізації<ref>''Макаренкова Е. М.'' Французская социалистическая партия в годы IV Республики.&nbsp;— М., 1973.&nbsp;— С. 75, 79.</ref>.
 
== Література та джерела ==
== Джерела ==
* {{УРЕ}}
 
Рядок 38:
 
{{France-politician-stub}}
[[Категорія:{{Міністри закордонних справ Франції]]}}
{{Прем'єр-міністри Франції}}
 
Рядок 46 ⟶ 47:
[[Категорія:Померли 30 березня]]
[[Категорія:Померли 1950]]
[[Категорія:Прем'єр-міністри Франції]]
[[Категорія:Міністри закордонних справ Франції]]
[[Категорія:Французькі дипломати]]