Газневіди: відмінності між версіями

Син Себук-тегіна [[Махмуд Газневі]] розширив володіння Газневідів до Амур-Дар'ї, в долину Інду й до Індійського океану на сході, а на заході до території сучасного Ірану. При правлінні [[Масуд I|Масуда I]] Газневіди втратили контроль над західними землями, зазнавши поразки від сельджуків у бутві при Данданакані. Після цього їхні володіння охоплювали території сучасного Афганістану, Західного Пенджабу та [[Белуджистан]]у<ref>''Truths and Lies: Irony and Intrigue in the Tārīkh-i Bayhaqī'', Soheila Amirsoleimani, '''Iranian Studies''', Vol. 32, No. 2, The Uses of Guile: Literary and Historical Moments (Spring, 1999), 243.</ref><ref>''Ghaznawids'', B. Spuler, '''The Encyclopia of Islam''', Vol II, Ed. B.Lewis, C. Pellat and J. Schacht, (Brill, 1991), 1051.</ref>. 1151 року султан [[Баграм-шах]] втратив Газні під натиском військ Гуридів.

 

Серед [[гулями|гулямів]] Саманідів виділялися військові родини [[Сімджуриди|Сімджуридів]] та Газневідів. Сімджуриди отримали в управління область у північному Афганістані. Після смерті Абд аль-Маліка I дві родини вели між собою боротьбу за призначення нового еміра, яким би могли управляти. Абд аль-Малік помер [[961]] року, й між його братами зав'язалася боротьба за владу. Двір, в якому більший вплив мали писарі, а не полководці тюркського походження, відкинув претензії Алп-Тегіна на трон. Еміром став [[Мансур I]], а Алп-Тегін обачливо відійшов на південь від [[Гіндукуш]]а, і [[962]] року заснував свою державу в Газні. Сімджуриди контролювали Хорасан на південь від Аму-Дар'ї, але через боротьбу з [[Буїди|Буїдами]] не змогли пережити розпад держави Саманідів.

 

Боротьба за владу між тюркськими полководцями прискорила занепад Саманідів. Їхньою слабкістю скористалися нещодавно навернені в іслам [[карлуки]]. [[992]] року вони окупували Бухару й встановили в Трансоксанії династію [[Караханіди|Караханідів]]. Після смерті Алп-Тегіна 993 року Газневідів очолювали Ішак ібн Алп-Тегін, а потім Себук-тегін. Син Себук-тегіна [[Махмуд Газневі]] уклав із Караханідами угоду, за якою кордон між володіннями було встановлено по Аму-Дар'ї.

 

Зять Алп-тегіна Себук-тегін почав розширювати володіння Газні, захоплюючи землі Саманідів, які відповідають сучасному Афганістану й частково Пакистану. Перський історик 16 століття Ферішта виводить родовід Себук-тегіна від Сассанідів, однак сучасні історики вважають це лише спробою встановити зв'язок із стародавньою Персією<ref>''The Development of Persian Culture under the Early Ghaznavids'', C.E.Bosworth, '''Iran''', Vol. 6, (1968), 40.</ref>. Після смерті Себук-тегіна владу тимчасово успадкував його син Ісмаїл, однак 998 року його переміг брат Махмуд.

 

З Махмудом Газневі асоціюється розквіт держави Газневідів. При ньому завершилося підкорення земель Саманідів, він захопив Мултан, Сіндх і частину територій Буїдів. Правління Махмуда стало золотою добою династії. Він здійснив 17 походів у північну Індію, підкорив собі або змусив платити данину численні індійські князівства. Походи приносили йому велику військову здобич. За його правління землі Газневідів простягалися від Каспійського моря до Ямуни.

 

Махмуд помер [[1030]] року й залишив свої володіння сину Мухаммеду, людині слабкій. Його брат Масуд попросив у нього три провінції, які він завоював власним мечем. Мухаммед не погодився, і як наслідок Масуд скинув і осліпив його. Але Масуд не зміг зберегти завоювання. 1040 року війська Газневідів зазнали важкої поразки від сельджуків у битві при Данданагані, і Масуд втратив землі в Ірані та Середній Азії<ref name="EB"/><ref name="Iranica">''Encyclopedia Iranica'', [http://www.iranicaonline.org/articles/ghaznavids "Ghaznavids"], Edmund Bosworth, Online Edition 2007</ref>. Він зібрав свої багатства, сподіваючись організувати військо й правити в Індії, але його зрадили власні сили. Мухаммеда проголосили правителем, а Масуд загинув у в'язниці. Його син Мадуд, правитель Балху, довідавшись про смерть батька напав на Газні й переміг синів сліпого Мухаммеда. Однак, держава скоро розпалася, більшість правителів областей не визнали владу Мадуда. Упродовж 9 років на трон у Газні претендували 4 правителі.

 

Масуд III правив 16 років, а після його смерті [[1115]] року, почалася боротьба за владу між його синами, яка завершилася схожденням Баграм-шаха, який визнав себе васалом сельджуків<ref name="Iranica"/>. [[1117]] року він переміг свого брата Арслана в битві при Газні. Баграм-шах був останнім правителем Газні. Його правління тривало 35 років. [[1151]] року місто захопив [[Алауддін Гуссейн]], правитель Гуридів. Газні горіло 7 днів, а Алауддін отримав прізвисько «Спалювача світу». Сельджуки допомогли Газневідам повернутися<ref name="Iranica"/>, але боротьба з Гуридами продожувалася, й Газневіди поступово втрачали свої землі. У північно-західній частині Індії вони втримували владу до завоювання [[Лахор]]а [[Мухаммад Горі|Мухаммадом Горі]] 1186 року<ref name="Iranica"/>.

 

Ядро війська Газневідів складали переважно тюрки<ref>Andre Wink, ''Al-Hind: The Making of the Indo-Islamic World'', Vol.2, (Brill, 2002), 114. {{Subscription required |via=[[Questia]]}}</ref>. Крім того в розпорядженні Газневідів були тисячі афганців, зібраних із областей на південь від Гіндукушу<ref name="Houtsma">{{Cite book|title=E.J. Brill's first encyclopaedia of Islam, 1913–1936|last1=Houtsma|first1=Martijn Theodoor|volume=2|year=1987|publisher=BRILL|isbn=90-04-08265-4|page=151|url=http://books.google.com/books?id=GEl6N2tQeawC&lpg=PP1&pg=PA151#v=onepage&q&f=false |accessdate=24 September 2010}}</ref><ref name="Habibi">{{cite web |url=http://www.alamahabibi.com/English%20Articles/Afghan_and_Afghanistan.htm |title=Afghan and Afghanistan |work=[[Abdul Hai Habibi]]|publisher=alamahabibi.com|year=1969|accessdate=2012-07-01}}</ref>. За правління султана Махмуда в Бості було організовано спеціальний центр військової підготовки. Ця область славилася своїми ковалями, і тут вироблялася зброя. Після завоювання Пенджабу Газневіди почали використовувати індійських вояків.

 

Подібно до інших династій, що виросли з Аббасидського халіфату, Газневіди організували адміністративне управління й військоу тактику за аббасидським зразком. Особливі риси відповідали вимогам георафічного регіону. Завдяки доступу до долини між Індом та Гангом Газневіди першими з мусульман стали використовувати бойових слонів<ref>{{cite book|last=Lewis|first=Bernard|title=The World of Islam|publisher=Thames and Hudson Ltd,|location=London|isbn=0-500-27624-2|pages=205}}</ref>.

 

Газневідські султани були тюркського походження, але всі свідчення про них арабські чи перські. Оскільки султани спиралися на тюрські війська, мабуть, в кульурі держави був певний тюркський елемент. Проте, за свідченнями, політично-адміністративний апарат мав перське походження й опирався на перські традиції.державобудування. У цій системі правитель був віддаленою, ледь не божественною фігурою, що стояла над масою купців, ремісників та селян, зобов'язаних в усьому йому коритися, понад усе в сплаті податків. Перси складали основу бюрократії, що піклувалася про поточні справи й забезпечувала фінансування професійного війська.

 

-->

 

{{reflist}}

 

 

{{Link FA|tr}}