Відкрити головне меню

Зміни

 
Фрідріх Вільґельм Плумпе (Plumpe) народився 28 грудня 1888 року в містечку Білефельд в [[Німеччина|Німеччині]]. Батько Генріх Плумпе, виробник текстилю, був одружений вдруге на матері хлопчика, Отілії, яка була вчителькою. У Фрідріха було два рідних брати, Роберт та Бернхард, та дві прийомні сестри Іда та Анна. Сім'я переїхала з Білефельда до Касселю у 1891/92 роках. У 1907 році Фрідріх став студентом [[Берлін]]ського університету, але згодом перевівся до [[Гайдельберг|Гайдельберзького]] університету. Вивчав там німецьку та французьку філологію та відвідував лекції з історії мистецтв. Там познайомився та здружився з Гансом Еренбаумом-Дегеле, однокурсником, сином відомого Берлінського банкіра. Ганс і познайомив Фрідріха з богемною субкультурою Берліна. Творча діяльність Мурнау розпочалась з роботи театральним актором. Спочатку він був запрошений Максом Рейнхардтом до своєї школи й навчався там акторській майстерності. З 1912 року він є актором Німецького театру. А з 1914 року став помічником режисера в його труппі. [[Перша світова війна]] поставила крапку у театральній кар'єрі Мурнау. Він був призваний до армії й після служби на Західному фронті став у 1915 році командиром батальйону у Латвії. На Західний фронт Мурнау повернувся у 1917 році у якості радиста та спостерігача у повітряних силах. Він був інтернований до Швейцарії у 1918 році і там написав свій перший сценарій. У 1919 році повернувся до Берліну, де мати його загиблого на російському фронті друга Ганса Еренбаума-Дегеле запросила Мурнау жити на її віллі у Грюневальді.
== Творчість ==
З того часу Мурнау починає працювати [[режисер]]ом. Перший фільм — драма «Хлопчик у блакитному» (''Der Knabe in Blau''), інша назва — «Смарагд смерті»), був знятий у співдружності з Ернстом Хофманном, колишнім колегою по Німецькому театру, який також був продюсером та ведучим актором фільму.
 
До кінця 1921 року Мурнау зняв 10 художніх фільмів, у п'яти з яких грав його колега та друг по театру Рейнхардта Конрад Вайдт (''Conrad Veidt''). Сред ранніх фільмів Мурнау виділяються «Голова Януса — трагедія на грані дійсності» (''Der Januskopf — Eine Tragödie am Rand der Wirklichkeit''), інші назви — «Жах», «Тайна сера О'Коннора», вільна екранізація сюжету «Дивний випадок доктора Джекіла та містера Хайда» за [[Стівенсон Роберт Люїс|Р. Л. Стівенсоном]]. Загалом, це були фільми жахів, попит на які був надзвичайно високим у післявоєнні роки. Три з десяти фільмів періоду 1919—19211919–1921 рр. існують й досі, а сім вважаються втраченими.
 
Всесвітню славу Фрідріху Мурнау здобув завдяки революційному для свого часу [[експресіонізм|експресіоністському]] фільму «Носферату: Симфонія жаху» (''Nosferatu, eine Symphonie des Grauens''). Головну роль в цій фантазії на тему роману Брема Стокера «Дракула» зіграв Макс Шрек. Настрій фільму був створений не тільки самим режисером, а й значною мірою сценаристом Хенріком Ґалєном (''Henrik Galeen'') та дизайнером по костюмах та художником Альбіном Ґрау (''Albin Grau''). Альбін Ґрау навіть створив для цього студію '''Прана-фільм''' (Prana-film), однак «Носферату» став першім і останнім фільмом, знятим на цій студії. Кіносвіт і досі зазнає впливу кінематографічної традиції, започаткованої Мурнау цим фільмом. Її прямим продовженням є, наприклад, фільми «Носферату — привид ночі» режисера Вернера Херцога, 1979 та «Тінь вампіра» Еліаса Меріджа, 2000.
 
У фільмі «Привид» за романом [[Герхарт Гауптман|Герхарта Гауптмана]], Мурнау використовує новаторський засіб — «суб'єктивну камеру», коли фільм знімається ніби «очами» персонажу. Його герой — дрібний чиновник з багатою уявою, який часто бачить реальність прикрашеною своїми нестримними фантазіями, та страждає від кохання без взаємин.
Після свого першого візиту до [[США]], у січні 1925 року Мурнау підписав контракт з продюсером Вільямом Фоксом. У той час, коли у Берліні відбувалася прем'єра «Фауста» у жовтні 1926 року, Мурнау вже переїхав до США і почав працювати в Голлівуді. Влітку 1927 року він приїхав до [[Берлін]]у знову проводити перемови з УФА, але проекти, що задумувались з УФА, не матеріалізувались. Вдруге він поїхав до США у червні 1926 року, щоб почати роботу над своїм першим американським фільмом «Схід» (''Sunrise: A Song of Two Humans''). Це розповідь про чоловіка, звабленого жінкою з великого міста, який заради кохання до неї намагається вбити свою дружину. Фільм був створений на замовлення кіностудії Фокс (''Fox Film Studios'') Голлівуду. Сценарій, як було записано цю вимогу у контракті, писав Карл Майєр. Зразу після заснування [[Нагорода Академії кіномистецтва США|нагороди Оскар]] фільм отримав її в декількох номінаціях (у тому числі і з формулюванням «Видатна художня постановка») та згодом неодноразово включався до списків найбільш значущих кінофільмів усіх часів.
 
Наступним фільмом Мурнау став фільм «Чотири дияволи» (''Four Devils''), історія трагічного кохання у цирковому середовищі. Мурнау вимушений був іти на поступки кіностудії Фокс та змінювати кінцівку фільму згідно з бажанням глядачів (опитування було проведене самою кінокомпанією Фокс). До того ж, після виходу на екрани фільм спробували озвучити, не зважаючи на протести самого Мурнау. Дивним чином разом з озвучанням змінилася кінцівка фільму і озвучена версія була на 3 хвилини довша, аніж німа. Фільм «Міська дівчина» (''City Girl''), як і «Чотири дияволи», співпав з кризовим для кіно етапом переходу від німого кіно до звукового, тому не мав значного успіху.
 
Останньою роботою Мурнау став повнометражний документальний фільм «Табу» (''Tabu''), який він почав знімати на островах південної частини [[Тихий океан|Тихого океану]] разом [[Роберт Джозеф Флаерті|Робертом Флаерті]]. Обидва поважали творчість один одного і були невдоволені умовами у Голлівуді. Тому з радістю взялися до зйомок фільму за власною уявою. Однак, внаслідок творчих розбіжностей з Флаерті, Мурнау змушений був закінчувати роботу над картиною один. Коли картина була відзнята, Мурнау був на «фінансовій мілині», але компанія «Парамаунт» купила стрічку і підписала з Мурнау контракт на 10 років. Він повернувся до [[Лос-Анджелес]]у для перемов, збирався бути присутнім на прем'єрі стрічки у [[Нью-Йорк]]у та поїхати далі у [[Європа|Європу]].
 
Але цього не сталося — 11 березня 1931 року, за тиждень до прем'єри, він загинув в автомобільній катастрофі у Санта-Барбарі ([[Каліфорнія]]): його викинуло з машини і він розбився насмерть об бетонну загорожу. Дивно, але ніхто з його подорожніх не постраждав. Зате миттєво поповзли плітки про те, що він вилетів з машини внаслідок того, що в той момент домагався юного шофера-кубинця. Пліткам повірили, і в результаті саме ім'я Мурнау опинилося під забороною, а на його поховання пришло усього 11 чоловік, серед яких були Еміль Яннінгс, Грета Гарбо, Карл Майєр, [[Роберт Джозеф Флаерті|Роберт Флаерті]], Еріх Поммер та Фріц Ланґ.