Тарчинець Василь Федорович: відмінності між версіями

| нагороди = [[Заслужений журналіст України]]<br/>[[Гілка Золотого Каштана]]

'''Тарчине́ць Васи́ль Фе́дорович''' ({{н}} [[2 січня]] [[1948]], с. [[Рекіти]], [[Закарпатська область]])&nbsp;— професійний літераторб ректор [[Маліж|МАЛіЖу]], військовий журналіст, [[Заслужений журналіст України]], полковник.

Василь Федорович Тарчинець народився [[2 січня]] [[1948]] року в гірському селі [[Рекіти]] [[Міжгірський район|Міжгірського району]] [[Закарпатська область|Закарпатської області]] у селянській багатодітній сім'ї, в якій виховувалось ще дві сестри&nbsp;— Марія і Калина та чотири брати&nbsp;— Іван, Михайло, Федір та Юрій. Початкову школу відвідував у рідному селі Рекіти, потім навчався у сусідньому селі [[Лісковець]], де закінчив 8 класів (1957–1964 роки). Середню освіту здобував у [[Голятин]]ській середній школі у 1964–1966 роках<ref name="ZakOL">{{cite web |url=http://zakarpattya.net.ua/Zmi/105477-Vasyliu-Tarchyntsiu-vypovnylosia-65-rokiv |назва= Василю Тарчинцю виповнилося 65 років |автор= Андрій Дурунда |дата=14 січня 2013 |веб-сайт= Закарпаття Онлайн |видавець= |дата-доступу=20 квітня 2014}}</ref>.

У жовтні [[1968]] році Василя Тарчинця призвали на строкову військову службу, де він спочатку навчався в школі молодших авіаційних спеціалістів і здобув фах механіка з озброєння літака-винищувача «[[МіГ-17]]», «[[МіГ-19]]» та «[[МіГ-21]]». Згодом служив за [[Полярне коло|Полярним колом]] у [[Карелія|Карелії]]<ref name="ZakOL"/>.

У перші дні створення [[Збройні сили України|Збройних Сил України]] працював старшим офіцером прес-центру Прикарпатського військового округу, згодом начальником згаданого прес-центру і водночас&nbsp;— прес-секретарем командувача військами ПрикВО, потім Західного оперативного командування. У складі робочої групи, яку очолював перший Міністр оборони України генерал-полковник [[Морозов Костянтин Петрович|Костянтин Морозов]], брав участь у створенні проектів нових Статутів Збройних Сил України, водночас був членом комісії з упровадження форменого одягу військовослужбовців Збройних Сил України, багато зробив для упорядкування інформаційного простору Міністерства оборони України. Василь Тарчинець був першим начальником прес-центру Прикарпатського військового округу<ref name="ZakOL"/>.

керівником громадської організації&nbsp;— ректором [[Мала академія літератури і журналістики|Малої Академії літератури і журналістики]]<ref name="MWiki">{{cite web |url=http://skarb-papcha.ru/uk/pro-nas/malizhanska-vikipediya.html |назва=Маліжанська Вікіпедія |автор= |дата= |веб-сайт=Літературно-мистецький портал для школярів |видавець="МАЛіЖ" |дата-доступу=20 квітня 2014}}</ref>.

З ініціативи Василя Тарчинця засновано [[Мала академія літератури і журналістики|Малу академію літератури й журналістики]] і на громадських засадах він є її ректором. Особливу турботу проявляє Василь Федорович до дітей сиріт та напівсиріт, що є слухачами цього дитячого навчального громадського закладу. Завдяки залученим спонсорам, у газеті «Акцент», окремим додатком щоразу виходила газета «Мала Академія», у подальшому офіційно зареєстроване літературно-мистецьке видання журнал-газета «Сузір'я», а також колективні збірки молодих літераторів з прозовими та поетичними творами. За його проектом побачила світ перша книга юних письменників «Рекітське сузір'я»<ref name="MWiki"/>. Василь Тарчинець ініціатор та засновник Міжнародного фестивалю юних поетів і прозаїків, журналістів, митців фото і малюнку, авторської пісні та літературно-мистецьких композицій «[[Рекітське сузір'я]]»<ref>{{cite web |url=http://arhiv.orthodoxy.org.ua/ru/2009/08/25/25994.html |назва=Василь Тарчинець, ректор МаЛіЖ: "Фестиваль завершився, але роботи стало більше" |автор= |дата=28 липня 2009 |веб-сайт=Православіє в Україні |видавець= |дата-доступу=20 квітня 2014}}</ref>. З метою зміцнення миру Василь Тарчинець вперше запропонував видання газети «Сузір'я» російською та французькою мовами.

Василь Федорович Тарчинець автор чотирнадцяти книг&nbsp;— «Вартові незалежності» (1997), «Місія миру» (1997), «Село у підніжжі Кичери», (2003), шести повістей&nbsp;— «Кредо життя» (2002), «Нас кличе Україна» (2002), «Стерня Кашицького» (2003), «Полковник із [[Ясіня]]», (2003), «Державна служба охорони Львівщини» (2003), «Одна у всіх нас Україна» (2004). Він є співавтором двосерійного художньо-документального відеофільму «Ти поклич нас тільки Україно» (1997), «Кепа», оповідання для дітей, (2005), «Дарувати людям радість», (2007), «Автографи військових проектників» (2008), «Архітектор зі Звинигородщини» (2008). «Зірка Героя Володимира Ковалика»(2011), « Про службу міліцейську, і не тільки»&nbsp;— співавтор (2011). Професійний літератор, військовий журналіст, генерал-майор Козацтва України, учасник бойових дій, лауреат Міжнародної літературної премії Олександра Фадеєва та Всеукраїнської літературної премії «Гілка Золотого Каштана».

Готові до друку книги «Палаючі Балкани», «Удар із повітр'я по своїм», «Катунська доля», автобіографічна&nbsp;— «Василько і Шатникова Кичера», але коштів для видання нових творів письменник немає.

ВасильПро Тарчинець&nbsp;—все чипобачене неі єдинийпережите українськийразом військовийз журналіст,російськими якийколегами пройшову маршрутом російських колег&nbsp;— телевізійних журналістіввійні на чолі з КуріннимБалканах, якіВасиль не повернулися з Балканської війни. Про все побачене і пережите там вінТарчинець розповів у кількох теле&nbsp;—- і радіопрограмах, у нарисах та репортажах. Про це він пише книгу «Біль серця мого», у якій письменник розповідає про трагічні події на Балканах, про повені на Закарпатті та буревій на Волині, а також подає маловідомі сторінки перших днів формування молодого українського війська.

За серію підготовлених матеріалів та книг героїко-патріотичного (2002&nbsp;р.) відзначений Всеукраїнською літературною премією «[[Гілка Золотого Каштана]]», а у 2007 році його п'ять книг «Кредо життя», «Стерня Кашицького», «Полковник із Ясіня», «Село у підніжжі Кичери», «Кепа» відзначені Міжнародною літературною премією імені [[Фадєєв Олександр Олександрович |Олександра Фадєєва]] із врученням Золотої медалі<ref name="Fad">{{cite web |url=http://zik.ua/ua/news/2007/02/23/65378 |назва=Військовий журналіст Василь Тарчинець став лауреатом літературної премії ім. Олександра Фадєєва |автор= |дата= 23 лютого 2007 |веб-сайт=zik.ua |видавець= |дата-доступу=20 квітня 2014}}</ref>. За дві книги «Полковник із Ясіня», «Дарувати людям радість» їх автор удостоєний диплому лауреата літературного об'єднання письменників Бойківщини.

== Сім'я та хобі ==

Василь Тарчинець одружений. Його дружина Валентина&nbsp;— викладач музики класичного фортепіано, вчитель-методист, син МарьянМар'ян&nbsp;— лікар-уролог, кандидат медичних наук, його дружина Ольга&nbsp;— лікар-фармацевт.

Василь Тарчинець займається гірськолижним спортом, цінує природу і бореться за екологічно чисте довкілля, захоплюєтьязахоплюється фотографією та туризмом.