Відкрити головне меню

Зміни

м
До початку Другої світової війни винищувальна авіація добре сформувалася як клас бойової техніки. Здебільшого основні світові держави того часу мали кілька основних типів винищувачів, які відрізнялися як льотними характеристиками, так і тактикою застосування. Так, Німеччина мала винищувачі [[Me 109]] і [[Messerschmitt Bf 110|Me 110]] різних модифікацій, Радянський Союз мав у своєму розпорядженні винищувачами [[І-16]] та [[І-153]], Великобританія мала парк винищувачів [[Supermarine Spitfire|Spitfire]] і [[Hawker Hurricane|Hurricane]]. Значно просунулися в створенні винищувальної авіації і деякі інші країни, зокрема, США, Японія, Франція. Були і сучасніші модифікації і типи винищувачів, що ще не встигли здобути популярність, але протягом війни отримали серйозний розвиток. Так, до початку військових дій на Східному фронті Радянський Союз вже мав у своєму розпорядженні нові винищувачі [[Як-1]], [[МіГ-3]], [[ЛаГГ-3]], а [[Німеччина]] протягом війни створила і розвинула лінійку винищувачів [[Focke-Wulf Fw 190|FW-190]].
 
На самому початку бойових дій на [[театр воєнних дій|європейському театрі]] ще не було чіткої визначеності, який же саме з основних параметрів винищувача — [[швидкість]] або [[маневреність]] — є для нього важливішим. Цим було зумовлено серйозну відмінність схем, за якими будувалися планери передвоєнних винищувачів. Так, радянський [[І-153 «Чайка»]] був [[біплан]]ом, а [[І-16]], що з'явився раніше, був [[моноплан]]ом. Німецькі [[Messerschmitt Bf 109|Me-109]] і [[Messerschmitt Bf 110|Me-110]] відрізнялися кількістю двигунів — один проти двох відповідно. Однак, досвід ведення активних бойових дій із застосуванням винищувальної авіації порівняно швидко схилив чашу терезів у бік одномоторних монопланів. Так, протягом всієї Другої світової війни основними промисловими державами не було випущено жодної нової модифікації винищувачів-біпланів. А деякий розвиток отримав тільки один винищувач з двома двигунами — американський Лайтнінг, що було обумовлено специфікою дій на тихоокеанському ТВД.
 
Високу потребу у [[винищувальна авіація|винищувальній авіації]] в роки Другої світової війни було зумовлено як масованим застосуванням [[бомбардувальна авіація|бомбардувальної]] і [[штурмова авіація|штурмової авіації]], так і власне можливостями винищувачів для знищення наземних цілей і підтримки наземних підрозділів. Саме в цей час було відточено тактику штурмових ударів по важливих наземних об'єктах — [[аеродром]]ах, мостах, складах, залізничних вузлах, транспорту. Під час розробки нових модифікацій винищувачів конструкторам, найчастіше, прямо ставилося завдання максимально посилити ударну потужність літака. Так, наприклад, радянськими конструкторами було створено модифікацію винищувача Як — [[Як-9]]Б, що відрізнялася можливістю нести бомбове озброєння не на зовнішній підвісці, а в спеціалізованих бомбових відсіках. Таким чином, було зроблено крок до появи нового класу літаків, [[винищувач-бомбардувальник|винищувачів-бомбардувальників]], що отримав великий розвиток у післявоєнні роки. Проте, основним обов'язком винищувачів під час Другої світової війни залишалося завдання прикриття своїх військ від авіації противника, знищення його літаків, [[повітряна розвідка|повітряної розвідки]] та супроводу бомбардувальної і штурмової авіації.