Санмаринська фашистська партія: відмінності між версіями

| штаб-квартира = місто [[Сан-Марино (місто)|Сан-МариноСан‑Марино]]

'''Санмаринська фашистська партія''' ({{lang-it|Partito Fascista Sammarinese}}) або '''СФП''' була [[фашизм|фашистською]] політичною партією, яка правила в [[Сан-Марино|Сан‑Марино]] з 1923 по 1943 роки.

Партію заснував і очолював Джульяно Ґозі, санмаринський ветеран [[Перша світова війна|Першої Світовоїсвітової війни]], який служив добровольцем в Королівській Італійській Армії. Вона була створена за зразком [[Національна фашистська партія|Національної фашистської партії]] сусідньої [[Королівство Італія (1861-1946)|Італії]]. Ґозі походив зі знатного роду і займав посади міністра закордонних справ (в Сан‑Марино, міністр закордонних справ очолює кабінет міністрів) і міністра внутрішніх справ. Ці дві посади давали йому контроль над армією і поліцією. Від самого початку партія застосовувала жорстокість і залякування проти опонентів, таких як соціалісти. Партійною газетою була «IlСанмаринський Popolo Sammarineseнарод» («Санмаринський''Il народPopolo Sammarinese''»), створена за зразком «Народу Італії» («''Il Popolo d'Italia» («Народ Італії''»). Говорячи мовою політики та ідеології, партія не була новаторською і притримувалася ідей, близьких до італійського фашизму. Вони проводили політику індустріалізації, яка перетворила країну, де більшість населення були фермерами, в країну робітників фабрик і заводів. Вони не прийняли антиєврейські закони, як це зробили в Італії в 1938 році, оскільки в крихітній країні не було жодної видимої єврейської спільноти.

В квітні 1923 року, Ґозі було обрано першим фашистським Капітан-Регентом. Після жовтневих виборів, обидва Капітан-Регенти були фашистами і так тривало наступні два десятиліття, так як 1926 року всі інші політичні партії були заборонені, фактично зробивши Сан‑Марино [[Однопартійна система|однопартійною]] країною. Однак, незалежні політичні діячі продовжували формувати більшість у Великій і Генеральній Раді до 1932 року. Крім того, партія була розділена між фракцією Ґозі та фракцією Бальдуччі, що змусило їх звернутися до італійської партії за рекомендаціями і посередництвом.

1932 року фракція Бальдуччі почала випускати конкуруючу газету «Голос Титано» («''La Voce del Titano''»). Наступного року його було звинувачено в плануванні політичного перевороту і арештовано італійською владою після його втечі до Риму[[Рим]]у. 1934 року спеціальним судом Бальдуччі та інших підозрюваних змовників було вигнано з партії, притягнуто до судової відповідальності і засуджено до каторжних робіт, але покарання так ніколи і не було виконано.

Протягом цього періоду відновлена Соціалістична партія почала формувати [[Антифашизм|антифашистський]] опір. Через три дні після арешту [[Беніто Муссоліні]] правління СФП потерпіло крах після масового мітингу і було сформовано перший за двадцять років нефашистський уряд. Пізніше, 28‑го липня стало національним святом. Після звільнення Муссоліні й утворення [[Італійська Соціальна Республіка|Італійської СоціалістичноїСоціальної Республіки]], фашизм почав відновлюватися. Будучи оточеними Італійською СоціалістичноюСоціальною Республікою і близькими до [[Готська лінія|Готської лінії]] і для запобігання німецькій окупації, уряд запросив фашистів повернутися назад як частина уряду національної єдності. 4‑го січня 1944 року Ґозі та двома тисячами лояльних фашистів було сформовано '''Республіканських фашистів Сан‑Марино''' (''Fascio Repubblicano di San Marino''). 1‑го квітня фашисти відновили однопартійну країну. Вони були створені за зразком Республіканської фашистської партії, однак вони залишалися нейтральними.

Фашисти трохи арештовували комуністів на першотравень, звинувачуючи їх в плануванні незаконних страйків. 26‑го червня, [[Королівські військово-повітряні сили Великої Британії]] помилково бомбардували Сан‑Марино, вбивши при цьому 63 цивільних особи. Фашисти оголосили цей день [[день жалоби|днем національної жалоби]] і використали це в пропаганді проти [[Антигітлерівська коаліція|Антигітлерівської коаліції]]. 17‑го вересня сили [[Країни Осі|країн Осі]] окупували Сан‑Марино під час свого відступу, але через три дні були витіснені силами Антигітлерівської коаліції після Сан‑Маринської битви. Союзники Антигітлерівської коаліції залишались там протягом наступних двох місяців і покінчили з фашистською політичною монополією. Вибори 1‑го жовтня викинули фашистів і 16‑го листопада республіканські фашисти були оголошені поза законом. Оскільки 2000 з 15000 міських жителів було заборонено займатися політикою, це дало перевагу лівим силам.

1945 року коаліція комуністів і соціалістів перемогла на квітневих виборах і залишалася при владі до Справи Роверета (''fatti di Rovereta'') 1957 року. Вони віддали під суд і ув'язнили Ґозі та 50 інших фашистів.