Анатолій Дімаров: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м Відкинути редагування 91.201.180.49 до зробленого 82.117.231.90 |
|||
Рядок 27:
| Примітки =
}}
'''Анато́лій Андрі́йович Діма́ров''' (*[[5 травня]] [[1922]], [[Миргород]], тепер [[Полтавська область|Полтавської обл.]]) — український [[прозаїк]]. Лауреат [[Національна премія України імені Тараса Шевченка|Державної премії України імені Т. Г. Шевченка]] (1982).
== Життєпис
=== Дитинство і юність
Народився [[5 травня]] [[1922]] на хуторі Гараськи (офіційно Миргород) на [[Полтавщина|Полтавщині]] в сім'ї учителя Андроника Гарасюти. Коли родину розкуркулили, батьки задля безпеки дітей розлучилися: мати вказала що чоловік помер, змінила документи і дала дітям своє дівоче прізвище. Анатолій виріс під прізвищем Дімаров.<ref>Дімаров А. Прожити й розповісти // Березіль.- '98. No 3/ 4.- С.71.</ref>
Рядок 37:
У дитинстві пережив [[Голодомор в Україні 1932—1933]]. Після закінчення середньої школи був мобілізований до армії. Воював як стрілок 371 стрілецького полку 37 стрілецької дівізії на Південно-Західному фронті з 26 червня 1941 року. 17 липня 1941 року важко поранений. Потрапив до окупації, був командиром партизанського загону. Нагороджений як активний учасник війни [[орден]]ами й [[медаль|медалями]].
=== Освіта і творчість
У повоєнні роки працював у газеті [[Волинь (газета, Луцьк)|«Радянська Волинь»]]. У 1949 р. він видав першу збірку оповідань «Гості з Волині».
Рядок 43:
Творчий доробок письменника становить кілька десятків томів.
У 1960-ті роки виходили частини роману «І будуть люди» (1964, 1966, 1968). За останню — «Біль і гнів» (1974, 1980) автор був удостоєний премії. Утім, читацький загал визнав А. Дімарова ще раніше; перші романи «Його сім'я» (1956) та «Ідол» (1961) завоювали популярність у читача.
Найулюбленішим жанром письменника в роки творчої зрілості стали «історії»: сільські, містечкові, міські — започатковані збіркою «Зінське щеня» (1969), що народжувалась у поліському хуторі Малий Тікач, мешканці якого «породичалися» з більшістю людських цнот і вад. Соціально та психологічно болючі питання зринають і після знайомства з книжкою «Постріли Уляни Кашук» (1978) — вона разом із попередньою увійшла до 44 підсумкового видання А. Дімарова «Сільські історії» (1987). Про це ж розмірковує автор й у книжках «Містечкові історії» (1987) та «Боги на продаж. Міські історії» (1988).
У своїх творах письменник не боявся змальовувати часи примусової колективізації, голодомору 1932–1933, масові репресії — відрізки історії, на які було накладено суворе табу. Та редактори й цензура працювали вправно: викреслювали цілі абзаци, обривали сюжетні лінії. Насамперед ідеться про його романи «І будуть люди» (1964) та «Біль і гнів» (1974–1980 рр.) — історичну епопею про український народ, його долю у XX столітті. Як результат — з обох творів вилучено близько 300 сторінок (майже ціла книжка!). Та навіть урізаний варіант «Болю і гніву» в 1982 році був удостоєний Шевченківської премії.
Рядок 56:
{{цитата|Я б ніколи, мабуть, не став би педагогом, бо не люблю повчати людей. Я писав твори не для того, щоб вони втовкмачували вічні цінності, як люблять про це говорити деякі поважні метри, а щоб людина взяла мою книжку, забула про негаразди і їй трошки полегшало на душі від того, що вона прочитала. Оце моє основне завдання.<ref>[http://www.litgazeta.com.ua/node/899 Анатолій Дімаров: «Я все життя збираю людські долі»]</ref>}}
=== Захоплення
Хобі Анатолія Дімарова — колекціонувати каміння. У творах письменник не раз звертається до теми каміння (зокрема, в повісті «Вершини», «Поемі про камінь»). Його захоплення [[мінерал]]ами почалося ще в 1955 році на [[крим]]ському [[Карадаг|Карадазі]]. Пізніше були [[Ала-Тау]], [[Алтай (гори)|Алтай]], [[Забайкалля]], [[Кавказ]], [[Памір]], [[Тянь-Шань]], [[Урал]]. За словами письменника, його охопила «кам'яна лихоманка». І він вважає цю «хворобу» невиліковною. Робочий кабінет Дімарова схожий на геологічний музей. Тут багато зразків [[Агат (мінерал)|агатів]], [[сердолік]]ів і [[сардонікс]]ів усюди: на поличках, столі, в шафах. На стінах — картини в камені, які Дімаров творить власноруч. Крім того, письменник має велику колекцію прикрас із різноманітним камінням, зібраним власноруч у горах.
==Бібліографія
===Видання творів
* Гості з Волині. – Львів, 1949. – 48 с.
* На волинській землі. – Львів, 1951. – 160 с.
| |||