Фонологія: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Addbot (обговорення | внесок) |
Немає опису редагування |
||
Рядок 1:
{{лінгвістика}}
'''Фоноло'''′'''гія '''(від грец. φωνή — звук, голос і λόγος — слово, вчення) — розділ ''мовознавства, ''що вивчає ''звуки ''з погляду їхнього функціонування у мові.
Термін виник на поч. 20 ст., хоч фонол. дослідження здійснювалися уже в ост. десятиліття 19 ст. У Росії основоположником Ф. був І. Бодуен де Куртене, велика роль у формуванні заг. теорії Ф. належить Л. Щербі. В укр. мовознавстві дослідження у цій ділянці починаються з 20-х pp. у працях з укр. мови та діалектології О. Синявського, Є. Тимченка, О. Курило та ін. Ф. безпосередньо пов’язана з ''фонетикою, ''яка вивчає звукові засоби мови з фізіол. та акуст. погляду. Отже, об’єкт дослідження в обох випадках той самий — звук людської мови, відмінні тільки аспекти його вивчення.
Осн. одиницею Ф. є ''фонема. ''Поняття фонеми і звука як явища фізичного у Ф. не ототожнюється. Фонема виступає у мовній системі як одиниця, що узагальнює певну, реально існуючу множинність звуків і становить обов’язкову категорію мови як сусп. явища, тоді як звук належить до категорії мовленнєвого акту, будучи найменшим елементом ''мовного потоку, ''що варіюється у різних позиціях слова, набуває різних особливостей у різних мовців та специф. рис у різних його стиліст. спрямуваннях. Форма існування мови виступає у її звук. вираженні. Тому й розгляд її фонем. складу в Ф. грунтується на фіз. та артикуляц.-акуст. характеристиках мовних звуків. Виділяються та протиставляються, напр., фонеми голосні й приголосні, дзвінкі й глухі, палаталізовані й непалаталізовані та ін. Найголовнішою особливістю кожної фонеми є її диференц. ознаки, що пізнаються на основі протиставлення ін. фонемам, і лише ці ознаки забезпечують їй можливість виконувати функцію розрізнення ''слів ''і ''морфем. ''Серед них виділяють ознаки постійні і змінні, в одних умовах усі вони передаються повністю, а в інших частково або й зовсім втрачаються, напр., фонема '''к '''— приголосна, задньоязикова, непалаталізована, глуха, в слові '''кут '''зберігає усі свої диференц. ознаки, а в слові '''вокзал '''[воґзал] у позиції перед дзвінким приголосним втрачає ознаку глухості; у слові '''кіт '''[к’іт] у позиції перед голосним перед, ряду '''і '''втрачає ознаку непалаталізованості й реалізується у приголосному напівпалаталізованому '''к’''' і т. д. Отже, в мовленні фонеми реалізуються у різних звук. варіантах, або ''алофонах, ''один з яких є основним, коли всі диференц. ознаки фонеми зберігаються, а інші — додаткові, коли деякі з таких ознак втрачаються. Звукові відмінності ще не становлять фонем, фонематичними вони стають лише тоді, коли виконують у мові належні фонемам функції.
Ф. тісно пов’язана з ''морфологією: ''по-перше, морфеми, як і слова, виражаються і розрізняються за допомогою фонем; по-друге, фонеми служать засобом вираження і розрізнення грамат. значень слів '''(рука '''— '''руку) '''і, по-третє, зміна грамат. форми може супроводжуватися чергуванням фонем у тій самій основі '''(рука — руці, рух '''— '''рушати, ніс '''— '''носа; '''див. ''Морфонологія'').
Розрізняють Ф. загальну (досліджує закони функціонування фонем, властиві багатьом мовам), описову (вивчає їх у конкр. мові або в якомусь конкр. діалекті) та історичну (її завданням є дослідження змін у фонем, складі мови протягом її існування чи певного періоду розвитку). Істор. зміни у фонол. системі мови безпосередньо пов’язані з фонетичними і на них грунтуються. Внаслідок таких змін деякі фонеми можуть втрачатися. Напр., носові голосні зникли ще в давньосхіднослов’ян. період, голосні '''[ъ], [ь], [Ђ] '''занепали в давньорус. період розвитку східнослов’ян. мов, інші виникли пізніше, напр., фонема [и] в укр. мові розвинулась внаслідок злиття в одному звукові давніх '''[ы] '''та '''[і]'''[сынъ > син, сіла (графічно — сила) > сила]. У процесі розвитку фонем. складу можуть втрачатися і окр. диференц. ознаки фонем, і їх протиставлення за цими ознаками, напр., назальність — неназальність у системі голосних, а також виникати нові диференц. ознаки й протиставлення за ними фонем, як-от палатальність — непалатальність приголосних, що з’явилася ще в пізній період існування спільнослов’ян. мови тощо. У різні періоди розвитку мови виникають нові морфонол. чергування, напр.: [е] > [о] (везти — возити, нести — носити) ще в праслов’ян. мові, [о], [е] > [і] (столи — стіл, печі — піч) — у ранній період розвитку укр. мови. Може також розширюватись функціонування окр. фонем, напр., [о], [е] в східнослов’ян. мовах після вокалізації зредукованих ь, '''ь '''тощо.<br />Фонологія, зокрема, виокремлює в структурі мови одиниці двох рівнів - сегментного і надсегментного. Відповідно виділяється ''[[сегментна фонологія]]'' і ''[[надсегментна фонологія]]''.<br />Сегментна фонологія займається одиницями мовленнєвого потоку. До них належать: ''[[фонема]]'', ''[[силабема]]'' (склад), ''[[такт]]'' (фонетичне слово), ''[[синтагмема]]'' (синтагма) і ''[[фразема]]'' (фраза).<br />Надсегментна фонологія (просодика, просодеміка) займається вивченням тих одиниць і засобів мовлення, які накладаються на лінійне (сегментне) мовлення і які в цілому формують явище, що дістало назву ''[[інтонація]]''. Сюди належить ''тонема'' ([[тон]]), ''акцентема'' ([[наголос]]), ''[[ритм]]'', ''[[темп]]'', ''[[пауза]]''.<br />[[Категорія:Мовознавство]][[Категорія:Фонологія|*]]
| |||