Відкрити головне меню

Зміни

Іванов Павло Андрійович

24 байти вилучено, 1 рік тому
Життєпис
{{Скорочення|дата=лютий 2014}}
{{Вікіфікувати|дата=лютий 2014}}
'''Павло Андрійович Іванов''' [[Історик]] середньовічної України кінця [[ХVIII]] — початку [[ХІХ]] ст. [[1860]]–[[1917]]/[[1918]]
 
'''Павло Андрійович Іванов''' [[Історик]] середньовічної України кінця [[ХVIIIXVIII]] — початку [[ХІХ]] ст. [[1860]]–[[1917]]/[[1918]]
=== Життєпис ===
Народився [[7 листопада]] [[1860]] у містечку [[Захар'ївська волость|Захарівці]] [[Тираспольський повіт|Тираспольського повіта]] [[Херсонська губернія|Херсонської губерні]].
 
=== Життєпис ===
Біографія П. Іванова чітко вкладається у три основні етапи: ''київський'' (перша половина [[1880]]-х), ''миколаївський'' ([[1887]]–[[1893]]) та ''одеський'' (з [[1893]] і до кінця життя). Наукові, суспільно-політичні погляди та світогляд сформувалися на історико-філологічному ф-ті [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського Імператорського Університету Святого Володимира]] у рамках школи істориків [[Антонович Володимир Боніфатійович|В. Антоновича]]. Під керівництвом В. Антоновича написав магістерську дисертацію присвячену історії Волині. Був членом історичного товариства Нестора-літописця у Києві. По від'їзді з Києва підтримував зв'язки з [[Антонович Володимир Боніфатійович|В. Антоновичем]], [[Василенко Микола Прокопович|М. Василенком]], [[Левицький Орест Іванович|О. Левицьким]], [[Лучицький Іван Васильович|І. Лучицьким]], [[Грушевський Михайло Сергійович|М. Грушевським]]. У Миколаєві та Одесі він викладав у гімназіях (зокрема, в одеській Маріїнській). В [[Одеський національний університет імені І. І. Мечникова|Імператорського Новоросійського університету]] він епізодично викладав краєзнавчі та українознавчі спецкурси потягом [[1893]]–[[1906]]. Був дійсним членом [[Історичне товариство імені Нестора-Літописця|Київського історичного товариства Нестора-літописця]],[[Імператорське Одеське товариство історії і старожитностей]], Історико-філологічному товаристві при [[Одеський національний університет імені І. І. Мечникова|Новоросійського університету]], Таврійської ученої архівної комісії, співробітничав з Науковим товариством ім. Т. Шевченка у Львові, публікувався у «Киевской старине» та «Записках НТШ». Відзначався прихильним ставленням до української культури. У недосяжних для російської цензури «Записках НТШ», під псевдонімом «І. Андрієнко», він відмітив перевагу українців серед населення Новоросії наприкінці [[ХVIII]] ст., заперечив думку [[Надлер Василь Карлович|В. Надлєра]] про цивілізаційну роль Росії на Півдні, наголосивши на ролі запорозьких козаків. Піддав сумніву позитивну роль іноземних колоністів на Півдні України і зауважив, що «Новоросія — певна річ — геть би більш надбала собі культури, коли б переселенцям українським уряд надав хоч частину тих привілеїв і різноманітної допомоги, якими він наділяв тоді переселенців чужоземних». В одеському історико-філологічному товаристві ініціював перше в Одесі наукове обговорення історичної схеми М. Грушевського ([[1905]]).
Народився [[7 листопада]] [[1860]] у містечку [[Захар'ївськаЗахарівка волость(смт)|Захарівці]] [[Тираспольський повіт|Тираспольського повітаповіту]] [[Херсонська губернія|Херсонської губернігубернії]].
 
Біографія П. Іванова чітко вкладається у три основні етапи: ''київський'' (перша половина [[1880]]-х), ''миколаївський'' ([[1887]]–[[1893]]) та ''одеський'' (з [[1893]] і до кінця життя). Наукові, суспільно-політичні погляди та світогляд сформувалися на історико-філологічному ф-ті [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського Імператорського Університету Святого Володимира]] у рамках школи істориків [[Антонович Володимир Боніфатійович|В. Антоновича]]. Під керівництвом В. Антоновича написав магістерську дисертацію присвячену історії Волині. Був членом історичного товариства Нестора-літописця у Києві. По від'їзді з Києва підтримував зв'язки з [[Антонович Володимир Боніфатійович|В. Антоновичем]], [[Василенко Микола Прокопович|М. Василенком]], [[Левицький Орест Іванович|О. Левицьким]], [[Лучицький Іван Васильович|І. Лучицьким]], [[Грушевський Михайло Сергійович|М. Грушевським]]. У Миколаєві та Одесі він викладав у гімназіях (зокрема, в одеській Маріїнській). В [[Одеський національний університет імені І. І. Мечникова|Імператорського Новоросійського університету]] він епізодично викладав краєзнавчі та українознавчі спецкурси потягом [[1893]]–[[1906]]. Був дійсним членом [[Історичне товариство імені Нестора-Літописця|Київського історичного товариства Нестора-літописця]],[[Імператорське Одеське товариство історії і старожитностей]], Історико-філологічному товаристві при [[Одеський національний університет імені І. І. Мечникова|Новоросійського університету]], Таврійської ученої архівної комісії, співробітничав з Науковим товариством ім. Т. Шевченка у Львові, публікувався у «Киевской старине» та «Записках НТШ». Відзначався прихильним ставленням до української культури. У недосяжних для російської цензури «Записках НТШ», під псевдонімом «І. Андрієнко», він відмітив перевагу українців серед населення Новоросії наприкінці [[ХVIIIXVIII]] ст., заперечив думку [[Надлер Василь Карлович|В. Надлєра]] про цивілізаційну роль Росії на Півдні, наголосивши на ролі запорозьких козаків. Піддав сумніву позитивну роль іноземних колоністів на Півдні України і зауважив, що «Новоросія — певна річ — геть би більш надбала собі культури, коли б переселенцям українським уряд надав хоч частину тих привілеїв і різноманітної допомоги, якими він наділяв тоді переселенців чужоземних». В одеському історико-філологічному товаристві ініціював перше в Одесі наукове обговорення історичної схеми М. Грушевського ([[1905]]).
=== Науковий доробок ===
 
=== Науковий доробок ===
За жанром оприлюднення у науковому доробку (нараховані 22 позиції) можна виділити монографію, статті та археографічні публікації. За тематикою праці розподіляються на дві групи — з історії середньовічної Волинської землі та Південної України наприкінці ХVIII ст. П. Іванов проаналізував дані про генеалогію та хронологію правління князів Волині. Більш докладно висвітлив соціально-економічну та культурну історію Волині. Оцінки цієї праці представниками київської школи були полярними: від схвальних (В. Антонович, М. Грушевський) до вкрай негативних (М. Довнар-Запольський, І. Линниченко). У дослідженні історії Південної України зосереджувався на історії українського козацтва наприкінці ХVIII ст. та політиці російської адміністрації на Півдні України у той же період. Був серед перших дослідників історії південноукраїнського козацтва кінця ХVIII ст. (Задунайської Січі), першопублікаторів низки важливих джерел з історії Південної України з С.-Петербурзького та московського відділень архіву Головного штабу, архіву канцелярії миколаївського військового губернатора, миколаївського портового архіву, архіву Катеринославського губернського правління. Здійснивши, експедицію по місцях, де мешкали нащадки козаків, ознайомився з документами, які належали одному з таких спадкоємців і опублікував їх у додатку до однієї зі статей. Доповідь, присвячена історії Чорноморського козацтва, була наслідком його подорожі у 1901 до с. Слободзеї, де він ознайомився із матеріальними залишками перебування тут чорноморців. У додатках до доповіді він навів фотографії предметів, що належали отаману А. Головатому. В подальшій історіографії Південної України праці П. Іванова досить поважне місце. Про це свідчить, зокрема, посилання на них провідних дослідників української колонізації Придунав'я.
 
За жанром оприлюднення у науковому доробку (нараховані 22 позиції) можна виділити монографію, статті та археографічні публікації. За тематикою праці розподіляються на дві групи — з історії середньовічної Волинської землі та Південної України наприкінці ХVIIIXVIII ст. П. Іванов проаналізував дані про генеалогію та хронологію правління князів Волині. Більш докладно висвітлив соціально-економічну та культурну історію Волині. Оцінки цієї праці представниками київської школи були полярними: від схвальних (В. Антонович, М. Грушевський) до вкрай негативних (М. Довнар-Запольський, І. Линниченко). У дослідженні історії Південної України зосереджувався на історії українського козацтва наприкінці ХVIIIXVIII ст. та політиці російської адміністрації на Півдні України у той же період. Був серед перших дослідників історії південноукраїнського козацтва кінця ХVIIIXVIII ст. (Задунайської Січі), першопублікаторів низки важливих джерел з історії Південної України з С.-Петербурзького та московського відділень архіву Головного штабу, архіву канцелярії миколаївського військового губернатора, миколаївського портового архіву, архіву Катеринославського губернського правління. Здійснивши, експедицію по місцях, де мешкали нащадки козаків, ознайомився з документами, які належали одному з таких спадкоємців і опублікував їх у додатку до однієї зі статей. Доповідь, присвячена історії Чорноморського козацтва, була наслідком його подорожі у 1901 до с. Слободзеї, де він ознайомився із матеріальними залишками перебування тут чорноморців. У додатках до доповіді він навів фотографії предметів, що належали отаману А. Головатому. В подальшій історіографії Південної України праці П. Іванова досить поважне місце. Про це свідчить, зокрема, посилання на них провідних дослідників української колонізації Придунав'я.
=== Праці: ===
 
* Исторические судьбы Волынской земли. — Одесса, 1895; Переселение запорожцев на Тамань // КС. — 1891. — кн. 7. — Т. 34; Материалы по истории Запорожья в ХVІІІ в. // ЗООИД. — Т. ХХ. — 1897. — II. === Материалы; ===
=== Праці: ===
* Исторические судьбы Волынской земли. — Одесса, 1895; Переселение запорожцев на Тамань // КС. — 1891. — кн. 7. — Т. 34; Материалы по истории Запорожья в ХVІІІ в. // ЗООИД. — Т. ХХ. — 1897. — II. === Материалы; ===
 
== Матеріали; ==
* К истории Запорожских казаков после уничтожения Сечи // ЗООИД. — Т. 25. — 1904 (Протоколы).
 
=== Література ===
*: Музичко О., Хмарський В. До історії київської історичної школи: Павло Андрійович Іванов // УІЖ. — 2006. — № 5. — С. 144–155.
* [http://histans.com/JournALL/journal/2006/5/9.pdf До історії Київської історичної школи]