[[Четвертий хрестовий похід]], який задумувався як експедиція проти мусульман, переріс у захоплення столиці [[Візантійська імперія|Візантії]] [[Константинополь|Константинополя]]. 13 квітня 1204 року хрестоносці увійшли у стародавнє місто і жорстоко його розграбували.<ref name="Латинська імперія">[http://uris.org.ua/istoriya-gosudarstva-i-prava-zarubezhnyh-stran/borotba-z-hrestonostsyami-latinska-imperiya Боротьба з хрестоносцями. Латинська імперія]</ref>. Імперія була розгромлена, а завойовники поділили між собою її території. За привід використали прохання царевича Алексія[[Олексій IV Ангел|Олексія]], сина скинутого у [[1195]] р.році візантійського імператора [[Ісаак II Ангел|Ісаака II Ангела]] до німецького імператора. Син імператора обіцяв, що у разі успіху православна церква буде передана у підпорядкування «апостольського престолу». Оточивши Константинополь влітку 1203 p.pоку, хрестоносці домоглися відновлення на престолі Ісаака II, але він не зміг виплатити їм обіцяної суми. Тому вояки пограбували Константинополь.<ref name="Латинська імперія"/>. За договором, підписаним ще у березні між [[Венеція|венеціанським]] [[дож]]ем [[Енріко Дандоло]], графом [[Боніфацій I Монферратський|Боніфацієм Монфератським]] та іншими очільниками хрестоносців, на території поваленої [[Візантійська імперія|Візантійської імперії]] повинна була утворитися феодальна держава, на чолі якої постане вибраний імператор. Ця імперія повинна була займати одну четверту імперії, а решта мала бути поділена між хрестоносцями та венеційцями. Імператором обрали одного з вождів хрестоносців, графа Фландрії і Ено [[Балдуїн I Фландрський|Балдуїна I]]. Втім, хрестоносцям не вдалося підпорядкувати собі всю державу. Візантійська імперія розпалася на численні дрібні держави, такі як [[Нікейська імперія]], [[Трапезундська імперія]], [[Епірська держава]] та інші. Романія отримала Константинополь, частину [[Фракія|Фракії]], острови [[Самотракі]], [[Лесбос]], [[Хіос]], [[Самос]] і [[Кос]]<ref name="Латинська імперія"/>. Населення зберегло свої закони і звичаї, самоврядування і свободу релігії, але за структурою держава перетворилася у феодальну за зразком інших країн Західної Європи.
Із самого початку свого існування Латинська імперія не могла налагодити стабільне співіснування двох ворожих народів — греків та європейців. Часткова стабілізація відбулася за імператора Генріха І (1205–1216)<ref name="Латинська імперія"/>, але вона була недовгою. Останній імператор Романії [[Балдуїн II де Куртене]] був змушений їздити до європейських монархів, випрошуючи підтримку та грошей у борг. Це все призвело до розпаду держави.
