|
== Історія ==
З давніх часів територію району населяли різні племена та народності - — від костобоків, готів, вестготів, карпів, тирагетів, котрі осідали тут на кілька століть до кочових племен гунів, скіфів, половців котрі проходили цією землею, захопивши у здобич чи розігнавши навколишні осідлі народності, хоча й розселення їх було не щільне, але для проведення скотарства та полюваня, ця територія була придатна та ще й повноводний Дністер сприяв торговим відносинам.
А вже з VII століття в ці райони з Придністров'я та лісистого Полісся почали заселятися слов'янські племена [[тиверці|тиверців]]в та [[уличі|уличів]]в, вони досить успішно асимілювали рештки попередніх поселенців, яких доволі сильно гнобили [[тюркські]] племена печенігів та половців. Підтвердженням про успішний етнічний розвіток [[слов'янські племена|слов'янських племен]] в краю стали розкопки та найдені [[поселення]] в Буторі, Токмазеї, Красногірці. Племена тиверців та уличів понад 8 століть панували на цих землях - — розширились територіально аж в пониззя [[Дунай|Дунаю]] та на ділянці від [[Південний Буг|Бугу]] - — Дністра по річці [[Прут]]. Завдяки успішному входженню в племінний союз Київської Русі вони отримали можливість спокійно розвивати свої [[ремесла]] та господарства майже не відчуваючи половецької небезпеки. А вже в часи ослаблення Києва ці племена входять до складу [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинського князівства]] (згодом королівства). Але нова історична епоха - — пов'язана з [[монголо-татари|монголо-татарськими]] походами та їх розселенням, привело до неминучих наслідків - — ослаблена та знекровлена [[Київська Русь]] не могла більше контролювати свої прикордоннірайони. Тому населення цих країв, яке залишилося після набігів, полишало насиджені місця і подалося в гірську та лісисту місцевості [[Поділля]] чи [[Карпати]], або ж подавалися до більших поселень-городищ і визнавали над собою протекторат [[кочових народи|кочових народів]].
Такі їх митарства тривали близько 2 століть, частина з цих племен асимілювалася з полісянами або древлянами, інша частина поєдналася з молдавськими племенами [[Підкарпаття]] та татарсько-половецькими прибульцями які вирішили залишитися на цих територіях. Допоки відбувався процес поєднання культур кочового народу з осілими племенами зы Сходу почалися нові етнічні розселення - — племена молдаван та колишніх даків були потиснути з територій осілості в серединному Дунаї нащадками [[гуни|гунів]]. Вони протягом століть потроху асимілювали рештки тиверців та уличів в пониззі рік Молдова, Прут і не відчувши жодних серйозних притискань монголо-татар, які не вибирали цих шляхів, і в часи ослаблення татарського впливу - — повернулися на малозаселені, частково винищені татарами, землі теперішньої [[Бессарабія|Бессарабії]]. Цьому ще й сприяли успішні позиції їх вождів в переговорах з [[Османська імперія|Османською імперією]] визнання васальності, тому при прихильному ставленні оттоманців молдавске населення поширилося на всій території Бесарабщини (від [[Сирет|Сирету]]у i [[Молдови]] до [[Дністер|Дністра]].
З [[XV століття]] ріка Дністер стала на віки природнім кордоном розселення молдавського племені - — по праву сторону, по ліву сторону залишилися поселення руські - — українські. А ще в пониззі Дністра, на межі зі степовою зоною, де ці поселення з обох боків були рідкуваті (слабозаселені), та межа не буа настільки охороняєма - — це дозволяло частині молдаван та українців, які тікали від своїх власників, поселятися не берегах річки в змішаних поселеннях. А влада тодішня - — оттоманська і молдавська або посполита і російська-царська цим користувалася створюючи прикордонні поселення - — цим самим укріплюючи свої кордони.
Саме в цей період на території району до українських поселень [[Бичок (Григоріопольський район)|Бичок]], [[Мочарівка]], [[Ташлик (Григоріопільський район)|Ташлик]], [[Бутор]], [[Шипка]] долучаються молдавські поселення з [[XVI-XVIII століття]] [[Спея]], Тея, [[Малаєшти]], Далакеу (козацька стоянка - — Далеко). А вже з середини 1700 років царська [[Росія]] для укріплення своїх кордонів дозволила розселення по півдню Малоросії (Таврійська та Херсонська губернії) інших народностей - — сербів, болгар, вірмен, греків та євреїв, які піддалися в цей період страшним утискам в Оттоманській імперії та німецьким колоністам які зазнавали релігійних утисків у себе на батьківщині і мали бажання розпочати нове життя на нових землях. Саме тоді на теренах району виникли поселення вірмен - — [[Григоріополь]], німців колоністів - — [[Глинне]], [[Карманово]], а також анклави єврейських поселенців в Григоріополіабои болгар в Шипці.
І можна сказати, що головною подією того періоду стало заснування фаворитом [[Єкатерина II|Єкатерини II]] російської можновладиці [[Григорій Потьомкін|Григорієм Потьомкіним]] - — поселення вірмен Григоріополя, яке з часом наповнилося єврейськими і іншими народностями, українцями, молдаванами, німцями та болгарами й стало ключовим торговим та культурним центром цього краю. Протягом двох століть цей [[район]] доволі успішно розвивався, незважаючи на чотири військові кампанії які проходили навколо нього, прикордонний статус та постійний приток поселенців призвів до зростання населення в тричі, доволі успішно розвинулися ремесла та сільське господарство. Тільки буремне [[XX століття]] змінило ситуацію - — як на національному так і на державному рівнях.
Як адміністративна одиниця Григоріопольський район був утворений 12 жовтня 1924 року в [[Молдавська Автономна РСР|Молдавській Автономній РСР]] в складі [[Українська РСР|Української РСР]]. 26 червня 1940 року після повернення румунами [[Бессарабія|Бессарабії]] до [[СРСР]], цей район ввійшов до складу новоутвореної [[Молдавська РСР|Молдавської РСР]]. Ще деякий час ця адміністративна одиниця піддавалася різним адміністративним експериментам - — укрупнення, скорочення, розформування), і лише з 1971 року було затверджено його теперішні межі та статус.
== Адміністративний статус ==
|
