Зачарована Десна: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м Відкинути редагування 95.69.232.52 до зробленого 46.201.31.106 |
|||
Рядок 1:
'''Зачарована Десна''' (1956 р.)— автобіографічна повість, спогади [[Довженко Олександр |Олександра Довженка]] про [[дитинство]] в рідному селі на Чернігівщині. Твір сповнений тонкого гумору. Повість є гімном річки Десна, рідному чернігівському краю, селянам-трудівникам і сільському способу життя.
Автор змальовує свої перші кроки пізнання життя, «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих…», віруючого в Бога діда-чумака і прабабу, яка все і всіх проклинала, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла — неперевершеного косаря, сільського священика і зустріч селянами Великодня на дахах під час весняного розливу Десни. Спогади ці час від часу переростають у короткі авторські роздуми — про «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи», інші лиха й страждання селян України і разом з тим — багатство їхніх душ, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до «найвищого і тонкого», про війну й спалене фашистами село, про ставлення до минулого: відомий авторський монолог, який починається словами: «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої' пив колись воду…» і в якому висловлено знамениту формулу: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє».
Торкається автор і питання віри в Бога. На прикладах конкретних людей він показує, наскільки навіть у дореволюційні часи різнилися в кожного уявлення про Всевишнього та рівень релігійної освіти. Найяскравішим моментом можна назвати суперечку батька автора зі священиком про «сповідання віри», яка відбувається в човнах посеред затопленого Десною села.
І хоча автор пише про все з гумором, але відчувається біль його душі. Змальовані в творі люди — не ідеальні, вони мають у собі як добрі риси, так і погані, і автор цього не приховує. Проте, на його думку, не від хорошого життя зло переважає в людині добро.
== Всі ми родом з [[дитинство|дитинства]] ==
Від того, який світ і які люди оточують нас на початку життя, залежить наше духовне багатство чи бідність, [[мораль]]на краса чи [[Потворне|потворність]]. Саме так про своє дитинство згадує Олександр Довженко, змальовуючи образи «Зачарованої Десни». Звідти прийшли і чарівна краса [[пейзаж]]ів, на тлі яких ми бачимо фізично і морально красивих людей. [[Лірика|Лірично]], схвильовано, з теплим [[гумор]]ом розповідає [[письменник]] про природу й людей, як про єдине ціле. «Жили ми в певній гармонії з природою», — говорить він. Тут миші підказували Яремі Бобиреві, що навесні буде повінь, погодою «завідувала ворона», дід найбільше у світі любив сонце, мати, мов щось живе, голубила кожну [[билинка|билиночку]], а [[Полювання|мисливець]] був не здатен підняти руку на ту саму ворону. Зрозуміло, чому всі радощі і прикрощі малого Сашка теж пов'язані з природою. «І приємно обнімати лоша. Або прокинутись удосвіта й побачити в хаті теля, що найшлося вночі…» — перелік таких от приємностей займає цілу сторінку. Чи не з цієї гармонійної єдності людей зображених у кіноповісті з навколишнім прекрасним світом витікає їхня моральна краса?
Не випадково, що кілька дійових осіб, безпосередньо не пов'язаних із пануючим у селі духом, постають менш привабливими. [[Учитель]] не розуміє малого Сашка, поліцай б'є людей тощо. Але таких персонажів — меншість. Більшість усе ж таки «діти природи». Це й епізодичні герої, як Ярема, що знається на народних прикметах, і старий [[коваль]]-рибалка Захарко, і колоритні [[старець|старці]] Холод і Кулик. Це й Самійло-косар, що «орудував він косою, як добрий маляр пензлем».
Але в центрі повісті — родина Довженків. Про декого з родичів письменник лише згадує, інших змальовує дуже детально й образно. Взагалі Довженко добре передавав [[індивідуальність]] кожної особи. Наприклад, дід Семен, що «розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, зі старою грушею і дубом — з усім живим, що росло і рухалось навколо», і був «схожий на Бога»: усе поряд — внутрішнє, зовнішнє та [[метафора|метафоричне]]. І коли говорити про духовну велич людини, то важко знайти кращий приклад, хоча під час косовиці малий Сашко дізнається, що в минулому дід був не такий ідеально-хороший, як тепер.
А от — прабабуся Марусина, що мала «очі такі видющі й гострі, що сховатися від неї не могло ніщо у світі», яка полюбляла [[прокльон]]и так, що без них «не могла прожити й дня». Коли вона помирає, малому Сашкові здається, що в хаті та й у цілому світі посвітлішало.
Не менш реальним постає батько — в убогому одязі та з великим духовним багатством і високою культурою мислення, якого Сашко і поважав і любив, але часом плакати хотів, як бачив того у [[дрантя|дранті]] і п'яним. «З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів — він годився на все». Важко жилося його батькам: четверо синів померли водночас від якоїсь пошесті, на гарного коня не вистачало грошей, тому мусили через кожні кілька років міняти ослаблих коней на ярмарку. Під час косовиці щороку батько б'ється з сусідами за розподіл копиць сіна, так необхідного для коней, і все це через бідність.
Добре відчувається у повісті й спадкоємність [[покоління|поколінь]], адже «сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє». Батько пояснює малому Сашкові «хто ми», згадуючи [[козацтво]]. Дівочі [[Колядки|колядки]] переплітаються з народними думами про героїчну боротьбу українського народу з турками і татарами. Свої моральні принципи старі передають молодим. Дід Семен говорить Сашкові, що за кожне пошанування старої людини якийсь гріх з душі знімається. Батько і дід беруть хлопця на [[Сіножаті|сінокіс]], помалу привчаючи до праці. «…Ношу дрова до [[курінь|куреня]], розводжу вогонь, картоплю чищу, ожину збираю косарям до горілки»,- згадує [[Олександр Довженко|Довженко]]. Символічно звучить розповідь про те, як в одну ніч у Сашка померла прабаба і народилася сестричка: на зміну старому приходить нове. Проблему зв'язку поколінь Довженко з притаманним йому [[гумор]]ом розв'язує навіть у розповіді про собак — Пірата старого і Пірата молодого.
== Зачарована краса духовності ==
Торкається автор і питання віри в Бога та магію. На прикладах конкретних людей він показує, наскільки навіть і в дореволюційні часи різнилися в кожного уявлення про Всевишнього та рівень релігійної освіти. Найяскравішим моментом можна назвати суперечку батька автора зі священиком про «сповідання віри», яка відбувається в човнах посеред затопленого Десною села. Рідний дід, який чітко асоціювався в малого Сашка з образом Бога, щонеділі вголос читає Псалтир церковно-слов'янською мовою, а мати малого думає, що він — чорнокнижник і робить їй якесь зло, і тому потайки спалює в печі по сторінці з того Псалтиря, боячись палити його одразу цілком: «А раптом вибухне й хату рознесе?» Показав автор і типові образи жебраків, які просять милостиню. Один — злий і нахабний, лякає людей і не просить, а вимагає. А жебрака-кобзаря селяни шанують.
[[Письменник]] прекрасно знав духовний світ [[селяни]]на, народний [[побут]], [[Звичай|звичаї]], його [[психологія|психологію]]. Можна сказати, що «Зачарована Десна» — своєрідна [[енциклопедія]] сільського життя України кінця [[XIX]] і початку [[XX]] століть.
Всією своєю повістю, сповненою [[поет]]ичності, [[Довженко Олександр Петрович|Довженко]] ніби кличе нас бути такими само щирими, красивими, духовно багатими і гордими, як наші [[предки]]: як мужні герої, так і прекрасні у своїй працелюбності трударі-[[хлібороб]]и. Хоч якоїсь «педагогічної» мети письменник свідомо не ставив, прекрасне завжди виховує тих, хто з ним зустрічається. Зачаровує, як [[Десна]]…
== Екранізації ==
* В [[1964]] році екранізована [[Солнцева Юлія|Юлією Солнцевою]] (Див. [[Зачарована Десна (фільм)]]).
* У [[2009]] році харківською арт-групою Fumble Fall Dedalus Group була знята молодіжна комедія ZACHAROVANA DESNA за мотивами твору.
== Текст ==
* [http://ukrcenter.com/library/read.asp?id=4712 «Зачарована Десна» в бібліотеці УкрЦентру]
{{ТвориДовженка}}
[[Категорія:Українські книги]]
| |||