Відкрити головне меню

Зміни

м
стильові правлення за допомогою AWB
Наприкінці [[1890-ті|1890-х]] бельгійські піддані Адольф Адольфович і Павло Адольфович Стевинар купили у де-Бальменів {{comment|сто десятин|109,25 га}} землі для будівництва [[Цукровий завод|цукрового заводу]] і ще {{comment|дві тисячи десятин|2185 га}} під посіви [[Цукровий буряк|цукрового буряка]]. [[Підрядник]]ами будівництва заводу, який було збудовано [[1899]] року, були інженери з [[Чехословаччина|Чехословаччини]]. Урожай цукрових буряків становив 103,2 [[центнер]]а з [[гектар]]а, завод виробляв за сезон 28439 центнерів [[Цукор|цукру]]. До [[1914]] року господарем цукрозаводу бук Павло Адольфович Стевенар, директором-розпорядником — також бельгієць Графіто Фермін Іванов і його помічник Тронкута Георге. У 1914–1915 роках завод був проданий Корюківському товариству цукрозаводства за 3 мільйони карбованців.
 
На [[1900]] рік населення Линовиці складалостановило 463 особи (чоловіків — 230, жінок — 233). Нараховувалося 63 двори і 77 домогосподарство, 160 ревізійних душ (чоловічої статі). В селі діяла земська школа (ще з [[1819]] року в церковній сторожці діяла [[церковноприходська школа]] на 12 — 15 місць), церкву, два [[став]]ки. Граф де Бальмен мав 1103 [[Десятина (одиниця площі)|десятини]] землі, Жевахов — 814 десятин, Верещак — 113, Біленко — 22 десятини, Мусієнко — 12 десятин. Селяни мали від 0,1 десятин до 5 десятин землі.
 
[[Революція 1905—1907|Революційні події 1905 року]] не оминули і Линовицю: на складах князя Жевахова спалили хліб на суму 30 тис. карбованців. Слідство вели [[Жандармерія|жандарми]] з [[Полтавська губернія|полтавської губернії]], але винних не знайшли.
Відразу після визволення в Линовиці відродили роботу [[колгосп]]ів. Їх відкрили відразу чотири: «Імені Ілліча», «Імені Леніна», «Імені Петровського» і «Імені Горького». Відновила роботу і [[Машинно-тракторна станція|МТС]]. При МТС були відкриті курси трактористів для молоді та жінок. Першими жінками трактористами в селі стали Гайдовська С. М., Бачикало С. І., Пащенко А. І. Вони працювали на тракторах [[Універсал (трактор)|У-2]]. Життя в повоєнні роки було дуже важким. Не вистачало харчів, для отримання хліба видавались картки: працюючим 0, 5 кг хліба, для непрацюючих 0,2 кг хліба на добу. В комуні на один трудодень видавали 0,5 — 0,8 кілограма зерна.
 
У [[1944]] році в Линовицю для відновлення розбитого цукрозаводу було прислано 326 [[полон]]ених німців. Розташовані вони були в приміщеннях рабкопу і сімейного гуртожитку. [[1947]] року Линовицького цукрозавод відновив роботу. Потужність переробки складастановила 10 тисяч центнерів буряка за добу (у [[1965]] році її було збільшено до 15 тисяч центнерів за добу). А полонених забрали [[1948]] року.
 
[[1952]] року побудовано будинок [[Линовиця (станція)|Линовицької залізничної станції]]. [[1956]] — [[гуртожиток]] цукрозаводу, а [[1957]] закінчене відновлення заводського клубу.