|
оду. Мудрець — не безтурботний [[пустельник]], що відійшов від життя, а знавець життя, який піднявся над буденністю, здатний виявляти свою волю.
'''Епікурейство, Епікуреїзм''' — філософсько-етичне аааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааа вчення і школа [[давньогрецька філософія|давньогрецької філософії]], заснована [[Епікур]]ом в [[Стародавні Афіни|Афінах]], яка досить широко впливала на [[свідомість]] мислителів наступних етапів еллінської епохи, а також [[Стародавній Рим|Стародавнього Риму]].
Епікур спирався на головні положення філософії [[Демокріт]]а, оскільки вчителем Епікура був його послідовник [[Навсіфан]]. Водночас Епікур створює зовсім нову [[атомізм|атомістичну теорію]]. Відмінність полягає в тому, що у [[Демокріт]]а рух [[атом]]ів здійснюється у порожнечі винятково за законом падіння тіл під власною вагою, у Епікура — поряд з дією закону падіння з'являється ще один чинник — атом виявляє властивість «самочинного відхилення» від «лінії необхідності».
== Система філософських поглядів ==
Ідея Епікура про самочинне відхилення атомів від детермінованого руху є специфічнім відображенням [[факт]]у появи в людей нових якостей — [[свобода волі|індивідуальної свободи]], певного мінімуму соціальної автономії особи. [[Людина]] — як «соціальний атом» — набуває в собі (а не в космічному світопорядку, який розчиняє [[індивід]]а, його неповторність) автономного, самодостатнього ґрунту свого волевиявлення. Загалом, головна увага Демокріта звернена на закони існування об'єктів (людина теж лише об'єкт), у Епікура — до суб'єкта. Епікура хвилює не саме по собі вчення про [[Космос]] як сукупність атомів, а проблема можливості відхилень, випадків, суб'єктивного волевиявлення.
Сенс своєї [[ідея|ідеї]] про самочинне відхилення атома від лінії необхідності Епікур вбачає в основному правилі [[мудрість|мудрості]] — вміти уникати незадоволення, страждань. Йдеться саме про «уникання» страждань, а не про гонитву за задоволенням бажань. Гонитва за [[бажання]]ми завжди приносить свою протилежність — невдоволеність.
Епікур вбачає в теорії світу ідей [[Платон]]а, вченні про «перший двигун» [[Аристотель|Аристотеля]] дію надприродних сил, які не залишають місця випадкові, свободі волі людини. Якщо [[боги]] існують, то вони живуть у просторах між світами і не втручаються у земні справи.
Послідовно дотримуючись атомістичної теорії, Епікур робить висновок, що душа людини — тілесна. [[Смерть]] тіла є смерть [[душа|душі]], бо сутність душі — рух атомів у тілі. Відповідно до такого розуміння людини, й суб'єктивних властивостей він розробляє послідовно [[сенсуалізм|сенсуалістське вчення]] про [[пізнання]]. Світ пізнається за допомогою мислення та чуттів, між якими немає великої різниці, бо і чуття, і [[мислення]] спричинені рухом атомів. Критеріями [[істина|істини]] визнаються чуттєві сприйняття (витікання образів, викидів з речей), поняття (або загальні уявлення, тотожні спогадам).
Епікур створює життєствердну [[етика|етику]], яка за своїм спрямуванням оптимістична й утилітарна. [[Мораль]]не життя потребує дотримання міри в усьому. [[Ідеал]] — у задоволенні природних, а не надуманих бажань. Справедливість у тому, щоб не шкодити іншому і не зазнавати шкоди від іншого. В основі взаємозв'язків людей лежить особиста [[вигода]], що розповсюджується і на безкорисливу дружбу. [[Мудрість]] (філософія) не тільки дає [[знання]], але й духовну насолоду. Мудрець — не безтурботний [[пустельник]], що відійшов від життя, а знавець життя, який піднявся над буденністю, здатний виявляти свою волю.
== Див. також ==
|
