Шпигунство: відмінності між версіями

'''Шпигу́нство'''  — [[злочин]], що полягає у таємному збиранні важливої державної чи економічної інформації на території інших країн чи всередині фірм та компаній. Іноземець чи особа без громадянства, що займається шпигунством, називають шпигуном. Громадянин відповідної держави, що займається шпигунством, називають зрадником.

Ще у [[500 до н.е.]] старокитайський мислитель [[Сунь Цзи]] у своєму трактаті «[[Мистецтво війни]]» описував шпигунство як вкрай важливу діяльність. У другій половині [[XVI]]  ст. правителі таких могутніх держав, як [[Франція]], [[Англія]], [[Іспанія]], вважали шпигунство єдиним способом добування будь-якої [[інформація|інформації]]. Міністри, їх помічники, посли (дипломатична служба) та інші чиновники були зобов'язані у будь-який спосіб збирати дані з інших державах та передавати їх на батьківщинуБатьківщину. У цей же час створюється перша шпигунська організація: її організатором та керівником став французький [[кардинал]] [[Рішельє Арман Жан дю Плессі|Рішельє]].

Нові види шпигунської діяльності набули розвиток під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]]. Тут відначилисявідзначилися такі шпигуни, як [[Томас Едвард Лоуренс|Лоуренс Аравійський]], [[Вільгельм Васмус]], [[Марта Ріше]], [[Жуль-Крофорд Зілбер]] та ін. Події після Першої світової війни, зокрема, підйом лівого руху, [[Більшовики|більшовицька]] революцію у РосіїРосійській імперії, [[Друга світова війна]] спричинили посилення шпигунства у світі. Це, зокрема, торкнулося не лише [[Європа|Європи]] чи [[Америка|Америки]], а й [[Азія|Азії]]. Відомим шпигоншпигуном цього часу був [[Ші Пейпу]], [[Ріхард Зорге]], [[Кембриджська п'ятірка]] ([[Орло́в Олександр Михайлович]] - — завербував "«Кембріджську п'ятірку"»).

Відноситься до Розділу І КК України проти основ національної безпеки в інформаційній, економічній, науково-технологічній і воєнній сферах: [[державна зрада]] (ст. 111 КК України ), шпигунство(ст. 114 КК України);

'''Родовим об'єктом''': є національна безпека України в різних її сферах, (розділ 1)

'''Основним об'єктом''': національна безпека у тій чи іншій її сфері, тобто безпосереднім об'єктом шпигунства є зовнішня безпека України, її су­веренітет, територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, дер­жавна, економічна чи інформаційна безпека.

'''Предметом цього злочину ''': є відомості, що містять державну таємницю, вичерпний перелік яких міститься в Законі України «Про державну таємни­цю» та у Зводі відомостей, що становлять державну таємницю.

Збирання відомостей, що становлять державну таємницю,  — це будь-які випадки здобуття таких відомостей (наприклад, викрадення, особисте спос­тереження, фотографування, підслуховування телефонних розмов та ін.). Нерідко для отримання таких відомостей використовується найскладніша сучасна техніка (спеціально обладнані літаки, кораблі або автомашини, спеціально встановлені на суші чи на морі прилади для отримання розвіду­вальної інформації та ін.).

Шпигунство, вчинене [[Українське громадянство|громадянином України]], кваліфікується за ст. 111 КК України як [[державна зрада]].

Суб'єктивна сторона цього злочину  — прямий умисел, за якого особа усвідомлює, що відомості збираються або передаються іноземній державі, організації або їх представникам і що ці відомості є державною таємницею, яка не підлягає передачі. Мотиви злочину на кваліфікацію злочину не впли­вають.

Для відповідальності за ст. 114 КК необхідно встановити, що відомості, які становлять державну таємницю, були передані чи збиралися для передачі саме іноземним державам, іноземним організаціям або їх представникам.

* Нариси з історії розвідки суб'єктів державотворення на теренах України [Текст] / [В.  В.  Цибулькін, Л.  М.  Рожен, Д.  В.  Вєдєнєєв та ін. ; заг. ред. П.  Д.  Морозов] ; Фонд ветеранів зовніш. розвідки України. - — К. : Преса України, 2011. - — 534 с. : іл. - — Авт. зазнач. на звороті тит. арк. - — Бібліогр. : с. 502-532502–532 (552 назви). - — ISBN 978-966-472-099-8