Українська комуністична партія: відмінності між версіями

Посилаючися на своє органічне пов'язання з українською нацією й її історією, УКП вважала, що керівною силою революції в Україні має право бути саме вона, а не КП(б)У, яка, як неподільна частина російської комуністичної партії — РКП(б), була чужа українській нації та її відродженню й об'єктивно стала знаряддям відновлення «єдиної неділимої» Росії. Виходячи з цієї відмінності, УКП підтримувала створення демократичної [[УНР]], але домагалася переростання української національно-демократичної революції на соціальну, а УНР — на самостійну УРСР. УКП виступала проти насадження в Україні радянської системи ззовні й обстоювала творення її тільки внутрішніми силами української революції. На її думку, більшовицька окупація України силами [[Червона армія|Червоної армії]] загрожувала відновленням [[Російська імперія|Російської імперії]] і тим гальмувала розвиток комунізму в Україні, викликаючи повстання проти більшовиків мас українського населення. Виходячи з засади «внутрішніх сил», УКП започаткувала теорію відмінності комунізму поневоленої нації від комунізму панівної.

 

 

Не бачивши перспектив на дальше існування, ЦК УКП [[27 серпня]] [[1924]] р. подав до [[Комінтерн]]у меморандум, в якому висунув умову: якщо Комінтерн визнає незалежність УРСР і право комуністів України мати свою партію в Комінтерні, — УКП самоліквідується. Комінтерн, керований російською комуністичною партією, декларацісю від [[24 грудня]] [[1924]] р. запевнив УКП, що УРСР суверенна держава, з уваги на що УКП мусить самоліквідуватися, а її члени мають перейти до КП(б)У. Розуміючи фальшивість цих запевнень, але й не маючи іншого виходу під терором ДПУ (багатьох її членів, зокрема й її лідера [[Річицький Андрій|Андрія Річицького]], не раз заарештовувано), УКП підпорядкувалася рішенню Комінтерну. На IV з'їзді, скликаному [[1 березня]] [[1925]] року, партія формально закінчила своє окреме організаційне існування. Значна частина її членів увійшла до КП(б)У.