Сокіл (Луцький район): відмінності між версіями

▲ Перша згадка про наше село сягає ХІ-ХП століття. Одна з легенд, розповідає, що в сиву давнину на місці села були непрохідні ліси і що саме тут троє мисливців знайшли сокола, який був ними приручений і став першим помічником під час полювання. Вигідне географічне положення — ліси, родюча земля, річка Стир — все це приваблювало сюди перших поселенців. І хоча невідомо, хто були ті перші поселенці, ми вдячні їм за те, що місцем проживання вони обрали цю чарівну неповторну землю. Історія поселень сягає XI-XII ст., коли Сокуль стає одним із стратегічних пунктів на річці Стир. Першими поселенцями були ремісники, купці, селяни, що рятувались від татаро-монгольських орд Батия. І саме тут, на березі річки серед лісів знайшли собі захист і безпечне місце для життя. Десь саме в добу Галицько-Волинського князівства стає відоме поселення, княже містечко Сокуль. На початку постав замок, розташований на березі річки, оточений земляними валами, висота яких ще й тепер сягає 5-ти метрів, а ширина 10-ти метрів. Сокульський замок був на той час важливим стратегічним пунктом і являв собою досить неприступне укріплення. Лад земляними валами підіймався дерев'яний паркан з важких дубових колод. Вхід до замку з західної сторони перекривала в'їзна брама. Перед нею знаходився висячий міст, при потребі він підіймався і опускався через заповнений водою рів перед валами, довжина збережених земляних валів замку - 90 метрів, ширина - 80. Археологи провели на цьому місці розкопки і підтвердили своїми дослідженнями, що на території колишнього замку ще в Х-ХП століттях існувало давньоруське поселення. В археологічному пам'ятнику Волині (Рожищенсъкий район) зазначено, що в південній частині села на мисі першої надзаплавної тераси лівого берега р.Стир висотою 8-10м над рівнем заплави та на схід від шосейної дороги — багатошарове поселення гребінцево -накольчастої кераміки, давньоруського періоду Х-ХІІст., площею 1га. Документи давнього літописного «Пам'ятника» Почаївського монастиря свідчать, що княже заселення Сокуль дійсно існувало ще в до монгольський період, тобто до 1224 року. Головне заняття населення в ХІІ-ХПІ століттях — землеробство, тваринництво, рибальство, мисливство. Біля замку в Сокулі виростають будинки селян, ремісників, купців. Населення з кожним роком розростається. В XIV-XV століттях його оточували високі земляні вали, що захищали від ворожих нападів. Земляні вали розпочиналися біля Стиру з півдня і великою півдугою поза теперішнім кладовищем, опирались у річку в північній частині. Брами, які були при в'їзді в містечко з боку Рожи, та з села Навіз, їх перед першою світовою війною було знищено, але пам'ять про них живе не тільки в людських душах, а й у назві вулиці — Завальна, тобто та, що починається за валами. B XV-XVII століття містечко далі забудовується і розвивається. В 1564 році містечко Сокуль отримало від литовського князя Сигізмунда Августа і короля Польщі магдебурзьке право. За цим правом воно звільнялось від влади місцевого князя, мало свої органи місцевого самоврядування, що, звичайно сприяло до його майбутнього економічного і культурного розквіту. Містечко не тільки важливий стратегічний центр по обороні водного шляху та захисту місцевості від ворога. А й осередок ремесел, торгівлі, науці, мистецтва, культури. Тут відбуваються щорічно великі ярмарки, на яких можна було бачити різноманітні товари, привезені з різних земель Великого князівства Литовського, а також з Польщі, німецьких міст. В XV-XVII століттях містечко далі забудовується, розвивається ряд ремесел: теслярство, малярство, гончарство. Славиться давній Сокуль ще й шевцями, ковалями, кравцями, кушнірами. Ці назви закріплюються в багатьох прізвищах. Із покоління в покоління передаються у спадок нагадують про заняття предків. Про соціальний склад і зайнятість населення того часу та його кількість свідчать документальні джерела. В 1577році князь Сокульський платив від містечка королівській скарбниці від 30 ринкових домів, 248 вуличних домів, 60 убогих домів, 8 лозних людей. З документів видно також як з’являються в містечку нові соціальні стани людей. У подимному реєстрі 1629 року міститься перелік поселень Сокольської волості, з яких дев’ять, у тому числі і село Навоз (Навіз), збереглися до нашого часу, а чотири зникли. Православні міщани Сокола підтримують зв'язок з Луцьким братством, у Пом'янику якого згадані як члени братства соколиці (Василь Олександрович та Євксимія 1714 рік, У національному музеї Кракова зберігається рукописна книга кінця XVII століття «Проповіді і погребальні промови феофана Гірського», «Оправована в церкві Сокольницькой» для Луцького Братства. В кінці XVII століття у містечку проживає 777 жителів, було дві церкви, костел, жидівський дім молитви, дві крамниці, 17 ремісників, щорічно відбувались дві ярмарки. Національно-визвольна війна українського народу 1648-1654 років не обминула Сокуля і мала тут своїх героїв — селян і міщан, що пішли у військо гетьмана Богдана Хмельницького. В наслідок третього поділу Польщі 1795 року Волинь в складі Російської імперії. З часу панування царизму на Волині іде масове закріпачення селян. За переписом 1911 року в містечку Сокуль було 209 дворів, 1453 жителі 3 них основне населення — українці, більше сотні євреїв, багато польських сімей. Грозові шквали XXстоліття, вписали нові сторінки історії. Так в липні 1943 року село оточили німецькі есесівці і мадярські війська загнали людей до Троїцької церкви, щоб спалити всіх живцем, але людей було врятовано, фашистами було спалено 189 житлових будинків і 245 господарських будівель. 35 чоловік вивезли на каторжні роботи до Німеччини. 66 жителів загинуло смертю хоробрих у боротьбі з ворогом. Шануючи їх пам'ять односельчани спорудили монумент Слави. Під час польсько-українського конфлікту на Волині село Сокіл було спалено, 19 жителів замордовано поляками. Село перетворилося на згарище. І як не скрутно прийшлося, але звели спочатку землянки, а потім піднялися з попелища хати. Перша згадка про бібліотеку села Сокіл датується 1816 роком, коли було перебудовано храм Успіння Божої Матері і при ньому було встановлено школу та бібліотеку. Далі бібліотека функціонувала при церковно-прихоцькій школі та в хатах-читальнях.