Закон про видачу земельних наділів: відмінності між версіями

За даними Кодексу Йоро, Закон передбачав видачу [[кубунден|земельних наділів]], переважно [[рис]]ових [[заливне поле|заливних полів]], що перебували у власності держави, усім чоловікам і жінкам Японії, які досягли 6-річного віку. Наділ передавався родині, до якої була [[косекі|приписана]] особа, і повертався державі після смерті цієї особи. Розмір наділу різнився залежно від статі і статусу: чоловік групи [[рьомін|«доброго люду»]] отримував 2 [[тан (міра)|тани]]<ref>1 тан = 12 ар.</ref>, жінка цієї ж групи&nbsp;— 1 тан 120 [[Бу (міра)|бу]]<ref>1 тан = 360 бу.</ref>, чоловік групи [[семмін|«підлого люду»]]&nbsp;— 240 бу, а жінка цієї ж групи&nbsp;— 160 бу. Через брак земель у державному фонді реальні розміри наділів були меншими. Видача нових і повернення старих наділів здійснювалися через кожні 6 років, що було прив'язано до системи сімейних реєстрів ''[[косекі]]'', які оновлювалися кожні 6 років. Особи, котрі отримували наділ, повинні були сплачувати державі [[со (податок)|земельний податок]] у розмірі 3—5&nbsp;% врожаю: 2 зв'язки і 2 пучка з 1 тану<ref>Близько 5,4 л рису.</ref>. Продаж земельних наділів і видача їх під заставу заборонялися, проте дозволялася здача в оренду. Орендна плата складаластановила 20&nbsp;% врожаю.