Республіканці (Франція): відмінності між версіями

До президентської кампанії 2002 року прихильники президента Жака Ширака, які були розділені на три правих парламентські партії заснували об'єднання Союзу руху ({{lang-fr|Union en mouvement}}). Після переобрання Ширака на виборах, для того, щоб брати участь разом у парламентських виборах 2002 року був створений Союз президентської більшості ({{lang-fr|Union pour la majorité présidentielle}}). Він був перейменований в «Союз за Народнийнародний Рухрух» через кілька місяців. UMP стала постійно діючою організацією.

Як вказувала її первинна назва, UMP в цілому підтримував політику президента Ширака. Проте, в 2004 році, партія показала більше ознак незалежності. Непопулярність серед виборців ЖакЖака ШиракШирака і уряду [[Жан-П'єр Раффарен|Жан-П'єра Раффарена]] призвела більшість членів UMP до підтримки [[Ніколя Саркозі]], суперника Ширака.

Перший голова UMP, [[Ален Жюппе]], близький соратник Жака Ширака, подав у відставку 15 липня 2004 року попісля звинуваченнюзвинувачення в політичній корупції у січні того ж року. 29 листопада 2004, Ніколя Саркозі заявив, що він візьме на себе головування в UMP і піде у відставку із поста міністра фінансів. Провал референдуму пощодо європейськійєвропейської конституції від 25 травня 2005 призвелапризвів до відставки уряду Жан-П'єра Раффарена і формування нового кабінету міністрів під головуванням іншого політика UMP, [[Домінік де Вільпен|Домініка де Вільпена]].

22 квітня 2007 Ніколя Саркозі завоював більшість голосів у першому турі [[Президентські вибори у Франції 2007|президентських виборів 2007 року]]. 6 травня він зіткнувся із кандидат від [[Соціалістична партія (Франція)|Соціалістичної партії]] [[Сеголен Руаяль]] у другому турі і переміг, отримавши 53,1% голосів. Як наслідок, через два дні 14 травня 2007 він пішов у відставку з поста президента UMP 14 травня 2007, через два дні, перш ніж стати президентом Французької Республіки. [[Франсуа Фійон]] був призначений прем'єр-міністром. 17 червня, на парламентських виборах, UMP отримала більшість у Національних Зборах із 313 з 577 місць, хоча це було менше, ніж очікувалося.