Джузеппе Тартіні: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м Перенесено 40 інтервікі-посилань до Вікіданих (d:Q108555) |
|||
Рядок 31:
== Доробок ==
На думку відомого скрипаля [[Ойстрах Давид Федорович|Давида Ойстраха]], «Тартіні належить до числа корифеїв італійської скрипкової школи [[XVIII століття]], мистецтво яких зберігає своє художнє значення й донині».
Тартіні зробив істотний внесок у подальший розвиток мистецтва гри на скрипці. Він удосконалив конструкцію [[Смичок|смичка]], подовживши його, й виробив основні прийоми ведення смичка, визнані всіма сучасними йому скрипалями [[Італія|Італії]], [[Франція|Франції]]. Ці прийоми стали загальновживаними. Його гру відрізняла чистота інтонації, прекрасна техніка лівої руки, а особливе звучання його скрипки стало вважатися еталонним. Йому приписують відкриття акустичного явища, яке полягає в тому, що два [[Консонанс|консонуючі]] верхні звуки дають нижній відзвук, з консонує з ними (напр. [[терція (музичний інтервал)]] мі-соль дає відзвук до на відстані [[Децима|Децим]] від верхньої ноти [[Мі (нота)|ми]]). Ці так звані комбінаційні диференційні тони, або тони Тартіні, розроблені згодом [[Герман фон Гельмгольц|Гельмгольцем]]. Крім Тартіні, на диференційні [[комбінаційні тони]] звернув увагу німецький органіст [[Сорг]] (1740), якому теж приписують відкриття цих тонів.
Великий внесок Тартіні зробив і в розвиток жанрів [[Соната|сонати]] та [[концерт (захід)|концерту]]. Композитор створив величезну кількість творів. Серед них численні [[Тріо-соната|тріо-сонати]], близько 125 концертів, 175 сонат для скрипки та [[чембало]]. Найбільшою і, безперечно, заслуженою популярністю в сучасному репертуарі користується соната Тартіні «Sonate du diable» або «Trille du diable» («[[Соната соль мінор Тартіні|Диявольська соната]]» або «[[Соната соль мінор Тартіні|Диявольські трелі]]»), про яку він говорив, що почув її вперше уві сні у виконанні [[Сатана|Диявола]]. «Диявольські трелі» можна розглядатися як художнє [[credo]] Тартіні, як творче узагальнення не лише образно-смислового й емоційного змісту його творчості, але і властивої йому мелодійної, гармонійної та ритмічної мови, а також окремих композиторських та виконавських прийомів.
| |||