Атональність: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
RLutsBot (обговорення | внесок)
м Перенесено 27 інтервікі-посилань до Вікіданих (Q211745)
IvanBot (обговорення | внесок)
м replaced: ХХ століття → XX століття
Рядок 1:
'''Атона́льність''' (від грецької заперечувальної частки [[А (префікс)|а]] і [[Тональність (музика)|тональність]]) в музиці — термін, яким позначають музику (найчастіше ХХ і XXI сторіч), що не має тональності. Основні принципи атональної музики — відсутність звуковисотної тоніки як єдиного центру тяжіння, якому в [[Тональність (музика)|тональній музиці]] ієрархічно підпорядковані усі інші звуки. Внаслідок цього всі звуковисотності і всі співвідношення між ними стають рівноправними. Атональність пов'язана із відсутністю тонально-функціональної гармонії та заперечує один з основних її принципів — підпорядкованість [[Дисонанс (музика)|дисонанс]]ів [[консонанс]]ам і обов'язковість розв'язання [[Дисонанс (музика)|дисонанс]]у в [[консонанс]].
Появі атональної музики передувало поступове ускладнення класичної [[Гармонія музична|гармонії]], зокрема інтенсивний розвиток хроматики, поява акордів нетерцової будови, розширення і послаблення ладофункціональної системи.
На початку ХХXX століття в творчості [[Шенберґ Арнольд|А. Шенберґа]] та його послідовників відмова від тональної системи набуває принципового значення. Шенберґ висуває вимогу відмови від консонантних акордів та ствердження дисонансу як важливішого елементу музичної мови (т.зв. емансипація [[Дисонанс (музика)|дисонанс]]у). Першим атональним твором вважаються його «Три фортепіанні п'єси» ор. 11 (1909).
 
Пошуки структурної організації, приводять на початку 1920-х років до появи [[додекафонія|додекафонії]], що початково поєднувалась із уникненням тональних співзвуч. Першим твором, написаним у цій техніці вважається [[Сюїта для фортепіано (Шенберг)|Сюїта для фортепіано ор.25]] Шенберга.