Атональність: відмінності між версіями

'''Атона́льність''' (від грецької заперечувальної частки [[А (префікс)|а]] і [[Тональність (музика)|тональність]]) в музиці — термін, яким позначають музику (найчастіше ХХ і XXI сторіч), що не має тональності. Основні принципи атональної музики — відсутність звуковисотної тоніки як єдиного центру тяжіння, якому в [[Тональність (музика)|тональній музиці]] ієрархічно підпорядковані усі інші звуки. Внаслідок цього всі звуковисотності і всі співвідношення між ними стають рівноправними. Атональність пов'язана із відсутністю тонально-функціональної гармонії та заперечує один з основних її принципів — підпорядкованість [[Дисонанс (музика)|дисонанс]]ів [[консонанс]]ам і обов'язковість розв'язання [[Дисонанс (музика)|дисонанс]]у в [[консонанс]].

Появі атональної музики передувало поступове ускладнення класичної [[Гармонія музична|гармонії]], зокрема інтенсивний розвиток хроматики, поява акордів нетерцової будови, розширення і послаблення ладофункціональної системи.

 

Пошуки структурної організації, приводять на початку 1920-х років до появи [[додекафонія|додекафонії]], що початково поєднувалась із уникненням тональних співзвуч. Першим твором, написаним у цій техніці вважається [[Сюїта для фортепіано (Шенберг)|Сюїта для фортепіано ор.25]] Шенберга.