Йов Почаївський: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
Рядок 57:
Борючись з протестантськими сектами, Преподобний не випускав з поля зору і латинство. В слові на Великий четвер зустрічаємо його виступи проти католиків, які відправляють таїнство Євхаристії на опрісноках, зневажаючи цим приклад Самого Христа та передання всієї Церкви. Видання слав'янської Острозької Біблії, цієї величної пам'ятки просвіти XVI ст., не обійшлося, зрозуміло, без порад та благословіння Преподобного. Обороняючи Православ'я від іновірців, преподобний Іов насамперед пильно виконував також свої обов'язки настоятеля монастиря, дбав про зовнішнє та внутрішнє впорядкування його життя, що знаходилось у крайньому занепаді не тільки в Хрестовоздвиженському, але й у всіх південно-західних монастирях того часу. Сучасник преподобного Іова, ігумен Троїце-Сергієвої Лаври, [[старець Артемій]], писав наступне: «о общежительном чине обретохом писано от святих, яко прежде многих лет разрушися таковое жительство». Намагаючись відновити порядок у монастирі Преподобний звернувся до Студійського уставу, який засновники монастиря поклали за взірець. Зрозуміло, що при тодішньому становищі спільножитнього устрою Преподобний помітив багато відхилень від основного уставу ввіреного йому монастиря.
 
У обителі Феодора Студита, за зразком якої було влаштовано [[Дубенський хрестовоздвиженський монастир|Хрестовоздвиженський монастир]], з початком Великого посту монастирські ворота зачинялися і відчинялися для мирян тільки в [[Лазарева субота|Лазареву суботу]]. В афонському уставі [[971]] року, складеному за редакцією студійського ігумена Євфимія, було обов'язковим для насельників, щоб у святу чотиридесятницю всі: і ті, хто подвизається наодинці, і ті хто живе спільно, перебували у безмовності і не ходили один до другого без вагомої причини або без крайньої потреби лікування срамних помислів. Та й самим ігуменам не дозволяється в ці святі дні, крім субот, здійснювати роботи, або робити що-небудь інше, крім духовного, без особливої необхідності. Навряд чи дотримувалися цього всього в Хрестовоздвиженському монастирі до ігуменства Іова; тим часом, він відновив такий порядок життя в монастирі. Недарма побожний князь Василь Констянтин Констянтинович полюбляв усамітнюватися в Дубенській обителі, проводячи тут іноді по цілому тижневі і відкриваючи душу святому ігумену.
 
Існує переказ, що [[Василь КонстянтинКостянтин Острозький]], маючи особливу любов і повагу до цього монастиря, на першому тижні Великого посту усамітнювався для молитви та посту, готував себе до сповіді й святого Причастя, скидаючи з себе тут княже вбрання і зодягаючись в іноцьке.
 
Запроваджуючи такий порядок спільного життя, преподобний Іов перш за все піклувався про піднесення духу монашого життя в монастирі та найбільшого його наближення до того високого прикладу, який було покладено за основу. З турботою про духовність обителі Преподобний звертає також увагу на підняття внутрішнього духового життя у ввіреній йому обителі. За статутом настоятель кожну седмицю декілька разів повинен був повчати братію або сам, або через кого-небудь іншого. Так, наприклад, у перші шість тижнів Великого посту, за винятком субот і неділь, у Хрестовоздвиженському монастирі для братії проводились читання з «Лєствиці» преподобного Іоана Синайського. Між рукописами обителі збереглася ця книга сучасна преподобному Іову, з вказівками читань із неї протягом шести седмиць Великого посту на кожний день тижня, за винятком субот і неділь. Після Лазаревої суботи повчальні читання не припинялися, але вже набували іншого характеру, — складалися зі святоотецьких і власних слів, бесід Преподобного, висвітлюючи найважливші моменти та таємниці глибин нашого покаяння. Сам Преподобний ревно виконував усі вимоги статуту, являючи собою взірець монашеськогомонашого життя.
 
Преподобний також і сам займався складанням книг. Він робив виписки з творів святих отців і складав повчання та бесіди. Така діяльність ігумена, його слава та святість приваблювали до себе віруючий народ та робили його широко відомим. «Сего ради, — оповідає Досифей, — начаша вся окрестния страны совирдясь, чєстию и похвалами стужати ему». Це було не до душі смиренному інокові, бо не того він шукав, прийшовши до монастиря ще в ранні роки.
 
Тому в преподобного Іова виникає бажання залишити [[Дубенський хрестовоздвиженський монастир|Дубенський монастир]] монастир і шукати собі іншого місця для подвигів, подалі від слави людської. На той час князь Острозький, змагаючись з католицизмом, бажав перетворити усі монастирі на своїх землях у спільножительні за уставом святого Василія Великого, що скасовувало можливість самітницького життя, до якого з дитинства прагнула душа Іова. Тому-то і пішов він на гору «от древле светлостию чудес многих сияющую», бо бажав спасатися тут в тиші безмовного пустельництва.
 
[[Файл:Jov2.jpg|thumb|280px|'''Святий Йов Почаївський''']]