Заложні мерці: відмінності між версіями

'''Заложні мерцімерці́''' за народними повір'ями — померлі неприродною [[Смерть|смертю]] люди ([[Утоплення|втопленики]], [[Самогубство|самогубці]]), які, на відміну від небіжчиків, що вмерли природною смертю, вважалися нечистими.

[[Похорон|Хоронили]] їх на перехрестях доріг, на межах полів, у ярах. За повір'ям [[Душа|душі]] заложних мерців набирають різного вигляду і тиняються світом, доки не спокутують своїх [[гріх]]ів. При цьому вони нерідко збиткуються над живими людьми. Народна уява наділяла заложних мерців надприродними властивостями. Під час [[Посуха|посухи]] їхні [[могила|могили]] поливали водою, щоб викликати [[дощ]]. Аби позбавити таких покійників здатності відвідувати живих людей, в їхні могили клали вузлик свяченого [[Мак дикий|маку-видюку]], забивали осикові кілки. Власні ж хати обсипали свяченим маком або [[льон]]ом. Робити це слід було до обіду[[обід]]у, бо після обіду вже [[мрець]] починав ходити. Вважалося, що, на відміну від звичайних небіжчиків, душі заложних мерців не можуть з'являтися до родичів на поминки, коли за померлі душі обід ставлять. Ці мотиви виразно ілюструють вірування українців у [[безсмертя]] душі, її окреме існування<ref>Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник.- 2-е вид./ А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх, Т. В. Косміна та ін. К.: Либідь, 1994.- 256с.; іл.</ref>.