Озимі культури: відмінності між версіями

Вирощування озимих культур є спеціалізацією районів з відносно м'якими зимами і стійким [[сніжний покрив|сніжним покривом]]. Озиму пшеницю культивують на всій території колишнього [[СРСР]] (від півдня [[Архангельська область|Архангельської області]] до [[Туркменістан|Туркменії]]); основні райони — [[Україна]], [[Північний Кавказ]], [[Молдова]]. Площа посіву її (у млн га): 8,3 в [[1913]], 14,3 в [[1940]], 12,1 в [[1960]], 15,5 в [[1970]], 20,7 в [[1971]], 15,0 в [[1972]]. Озиме жито висівали майже повсюдно, але більшепонад 70% площіплощ - в [[Україна|Україні]]. Посіви його займали (у млн га): 29,1 в [[1913]], 23,1 в [[1940]], 16,2 в [[1960]], 10 в [[1970]], 9,5 в [[1971]], 8,1 у [[1972]]. Озимий ячмінь вирощують на півдні [[Росія|Росії]], в [[Середня Азія|Середній Азії]], [[Молдова|Молдові]]; озимі олійні — в Україні; озиму вику — в Україні, в [[Білорусь|Білорусі]], Середній Азії.

В основних районах вирощування озимі культури урожайніші, ніж ярі, тому що краще використовують весняні запаси вологи в ґрунті. Наприклад, середня врожайність озимої пшениці в СРСР (у 1966—1970) 19,6 ц з 1 га, а ярої — 11,1 ц з 1 га. ПриЗа посівіпосіву в кормових сівозмінах озиме жито дає найбільш раннійнайранніший зелений корм. Важливе агротехнічне та організаційно-господарське значення озимих культур: вони є добрим попередником для ярих рослин і зменшують напруженість весняних і збиральних польових робіт.