42 527
редагувань
Shynkar (обговорення | внесок) |
м (Вікіфікація, replaced: ХХ ст → XX ст (7) за допомогою AWB) |
||
{{Otheruses|Неореалізм}}
'''Неореалізм''', у філософії – напрямок в англо-американській [[філософія|філософії]], що виник на рубежі
На формування філософії неореалізму значний вплив справили ідеї [[Франц Брентано|Франца Брентано]], А. Мейнонга і [[шотландська школа|шотландської школи]]. У Англії першими представниками неореалізму були [[Джордж Мур]], [[Бертран Расселл]] та [[Персі Нанн]].
==Історія==
===Виникнення===
Початковою точкою відліку англійського неореалістичного руху ( а далі і безпосередньо неореалізму ) можна, без сумніву, вважати появу статті [[Джордж Эдвард Мур|Джорджа Мура]] «Спростування ідеалізму» в журналі «Mind» (''The refutation of idealism'', 1903). Ії автор на той час уже зробив собі ім’я, опублікувавши ряд статей у філософських журналах та впливовому «Словнику філософії та психології» [[Джеймс Марк Болдуїн|Дж. М. Болдуїна]]. У тому ж 1903 році вийшла в світ його знаменита книга «Principa Ethica» («Принципи етики», 1984).
Критикуючи ідеалізм, Дж. Мур розумів його лише як суб’єктивний ідеалізм, виражений тезою [[Джордж Берклі|Дж. Берклі]] «існувати – означає бути сприйнятим» та не розмежовуючи його з «абсолютним ідеалізмом». У якості об’єкта критики Мур обрав форму ствердження тотожності досвіду та реальності: «реальність є досвід» - стверджує абсолютний ідеалізм<ref>Під терміном «абсолютного ідеалізма» тут розуміється школа [[Абсолютний ідеалізм|абсолютного ідеалізма]], яка склалася в британській філософії у другій половині XIX століття. Її прихильники (Френсіс Герберт Бредлі, Джон Елліс Мак-Таггарт, Робін Джордж Коллінгвуд), розглядали себе як послідовників [[Гегель|Гегеля]].</ref>; «досвід є реальність»- заперечує прагматизм. Але в подібних установках Мур бачить помилку «ідеаліст стверджує необхідність зв’язку суб’єкта і об’єкта тому, що він не бачить того, що вони відрізняються і того, що їх взагалі два»<ref>''Moore G. E.'' Philosophical studies. — London, 1922. - C. 13.</ref>. Дж. Мур ставить собі за головне завдання довести, що суб’єкт і об’єкт дещо відмінні. Способом, обраним для досягнення цієї цілі, є аналіз відчуттів.
У даному разі неореалізм Мура полягає в тому, що існує дещо таке, завдяки чому одне відчуття відрізняється від іншого. І це саме «дещо» слід шукати безпосередньо у свідомості, у відчутті. Тим самим Дж. Мур стає на позицію [[інтуїтивізм]]у, визнаючи за [[Свідомість|свідомістю]] загадкову здатність «володіти» предметом, так би мовити, «в оригіналі». Звідси Мур робить висновок, що «ми знаходимося у безпосередньому контакті з об’єктом під час акту відчуття», і що акт пізнання має таку природу, що він заставляє об’єкти «світитися зсередини, перетворює їх у "прозорі" (''transparent'')».
Однак, дана позиція досить скоро перестала задовольняти Мура. У своїх лекціях початку другого десятиліття
=== Аналіз мови ===
Ще у 1905 році Мур зіткнувся з фактом, що філософ має справу не лише зі сприйняттям та об’єктами, але і з припущеннями щодо сприйнять та об’єктів. Тоді Мур розробляє особливий вид аналізу речень – «[[лінгвістична філософія|лінгвістичну філософію]]».
Власне, процедура аналізу, як її розумів Мур, полягала у тому, що речення, яке аналізувалося переводилося у іншу форму таким чином, щоб воно мало той же самий зміст, але не мало термінів першого речення. Дана процедура стала основною у англійській [[лінґвістична філософія|лінгвістичній філософії]] 30-х років
Основною проблемою філософії Мура було те, що він так і не зміг конкретизувати усі поняття, які він увів в неореалізм. Найзагадковішим для нього залишався термін «чуттєві дані». Він так і не зміг надати визначення цьому терміну. Дж. Мур не розвинув у подробицях систему неореалізму. У своїх роботах він проголосив основний принцип неореалістичної філософії, теорію «об’єкта», незалежного від свідомості і в той же час іманентного їй, що за своєю суттю вельми близько до ідей абсолютних ідеалістів.
=== Принцип відносності ===
Розвиток науки на початку
Природознавці та філософи вивчали ті питання, про які писав [[В. І. Ленін]], - і принцип відносності людських знань, і принцип розвитку як у гносеологічному, так і в природознавчому його значенні. У результаті англійські філософи припускали, що відносність реальності та істини зводиться до того, що вони виступають рівнями розвитку мисленнєвої діяльності в її русі від [[Абстракція|абстрактного]] (неповного, одностороннього, приватної «точки зору») до конкретного (повноті визначень, єдності «усіх точок зору»). Найпоказовішою, за майже загальним визнанням, була трактовка теорії відносності Альбертом Нортом Вайтхедом.
Неореалістична філософія з її визнанням об'єктивності зовнішнього світу необхідно потребувала розробки онтологічної доктрини. Адже якщо об'єкт незалежний від свідомості, то йому повинен бути приписаний якийсь об'єктивний статус і потрібно відповісти на питання, в чому ж полягає реальність, визнана неореалізмом.
Спробу розробки «онтології неореалізму» робить [[Семюел Александер]]. Він відволікається від усього того, що могло виникнути в процесі еволюції, - від психічного і органічного, від якостей і матеріальності взагалі. Він стверджує, що залишається простір і час, а точніше «[[
=== Розпад неореалізму ===
Неореалізму (втім як і [[Реалізм (філософія)|реалізму]]) не судилося втриматися «під натиском [[Неопозитивізм|неопозитивістської]] філософії, що стала на початку 30-х років
У 40-і роки з метою консолідації неореалізму в США була створена Асоціація реалістичної філософії, яка проіснувала недовго, але в неї увійшли ряд неореалістів другого покоління (Д. К. Вільямі, Ч. Бейліс та інші).
== Сенс і значення ==
В умовах кризи природничо [[
==Літературі==
== Див. також ==
*[[
*[[Реалізм (філософія)|Реалізм]]
<references/>
|