Архілох: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 24:
== Творчість Архілоха ==
[[Файл:Archilochos fragment PK7511r.jpg|міні|100пкс|Фрагмент Архілохового рукопису]]
<u>Архілох жив в епоху запеклих соціально-політичних конфліктів; настрій епохи яскраво відображено в його віршах. Архілох відмовляється від героїчного ідеалу гомерівської традиції. Він вважає за краще активну участь в житті, безособовому «епосу аристократії» протиставляє суб'єктивну поезію особистості - антагоніста громадським умовностей.</u>
<u>Папірусні знахідки останніх десятиліть значно розширили уявлення про творчість Архілоха. Близько 120 збережених фрагментів творів Архілоха відрізняються великою різноманітністю. Архілох писав у різних жанрах (гімни богам, елегії, байки, епіграми), проте найбільшу славу придбали його «ямби», або Еподи - вірші, полемічно загострені проти аристократичних уявлень про честь, доблесті та посмертної слави.</u>
Архілох був першим і найвидатнішим представником ямбічної лірики, хоч писав також елегійні вірші. Його філософія відповідала новій суспільній моралі, що відкидала всі традиції й правила аристократії. Сам Архілох це підтверджує і життям, і поведінкою. Так, він не звертав уваги на закиди недоброзичливців, відкрито поривав з деякими традиціями, був завжди у відвертий своїх почуттях.
Саме у віршах Архілоха дослідники знайшли першу реальну [[історичну]] дату (а отже це перша історична дата у всій античній літ. ) – це 6 квітня 648 р. до н.е. Це день затемнення сонця і вчені точно встановили його. Для Архілоха, поета, який знаходився на межі двох світів: старого, героїчного (доби Гомера), і нового, авантюрно-прагматичного, який відірвався від першого, але не повністю сприйняв другий і з цих світів, затемнення сонця стало наче символом «затемнення людської долі», її непередбаченості. Він чи не вперше в світ. Літ. Висловив думку, що людина – лише маленька піщинка у вихору земного життя (лейтмотив літератури бароко а також модернізму): «Можно ждать чего угодно, можно веровать всему, / Ничему нельзя дивиться , раз уж Зевс, отец богов, / В полдень ночь послал на землю, заградивши свет лучей / У сияющего солнца. Жалкий страх на всех напал» (переклад В. Вересаєва).
Заради справедливості слід сказати, що Архілох розробляв багато тем, у т.ч. і тему кохання, був тонким інтимним ліриком. Так, у 1974 році уперше було опубліковано вірш із 35 рядків (це найбільший з його відомих творів), і в цьому тексті досить сміливо описані діалог юнака і дівчини, який завершується любовною сценою. Подібну спрямованість віршів ми згодом зустрінемо в Анакреонта. Причому, на відміну від Гомера, Архілох уже намагався зобразити не зовнішні вияви почуттів, а прагне відтворити дію почуття ніби «зсередини» (це ми згодом знайдемо в Сапфо). Так, почуття закоханого, який не бачить взаємності, Архілох порівнює з мороком, який «густо заволік очі закоханого» і «викрав з його грудей ніжні почуття».
| |||