Щепкін Михайло Семенович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
м replaced: кращими → найкращими (2) за допомогою AWB
Рядок 2:
 
{{Othernames|Щепкін}}
'''Миха́йло Семе́нович Ще́пкін''' (*{{ДН|17|11|1788|6}}, [[Красне, (Курська губернія)|Красне]] Курської губернії—†{{ДС|23|8|1863|11}}) — визначний актор української та російської сцени. Сценічну діяльність почав у трупі [[Штейн Іван Федорович|Івана Штейна]] та О. Калиновського; у 1813—21 pp. — актор полтавського театру, керованого І. Котляревським, який вкупі з іншими допоміг викупити Щепкіна з кріпацтва. Після короткочасного перебування в трупі І. Штейна дебютував 1822 в московському театрі (від 1824 Малий Театр), де й залишився до кінця свого життя, зазнавши особливої слави в драмах Грибоєдова та Гоголя. В українському репертуарі був першим Виборним та Чупруном у п'єсах [[Котляревський Іван Петрович|Івана Котляревського]] «Наталка-Полтавка» та «Москаль-Чарівник», що лишилися кращиминайкращими в його репертуарі. Щепкін був приятелем [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]] і на його честь ставив «Москаля-Чарівника» в Нижньому Новгороді 1857. Шевченко подарував йому свій автопортрет і присвятив поему «Неофіти».
 
== Біографія ==
[[Файл:Schepkin.jpg|left||295x295px]]
Народився у с. Красному Курської губернії у сім'ї селянина-кріпака. Початкову освіту здобув у повітовому училищі в Суджі. Навчання продовжував у Курському губернському училищі. У 1805 почав сценічну діяльність у напівкріпосній трупі Курського театру братів Барсових. На сцені цього театру Щепкін вперше почав втілювати правду сценічного характеру, природність поведінки і дійової особи, заклав основи теорії і практики сценічного реалізму. 3 1816 перейшов до Харкова в трупу Штейна та Калиновського. За короткий час здобув визнання. У 1818-21 рр. — актор Полтавського театру під керівництвом І. Котляревського, який допоміг викупити Щепкіна з кріпацтва у графині Волькенштейн. У 1819 були поставлені на полтавській сцені «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» І. Котляревського, в яких Щепкін створив вражаючі своєю правдивістю художні образи виборного Макогоненка і селянина Михайла Чупруна. Актор зумів виявити глибокі знання життя і побуту українського народу, на яких будував образи своїх героїв. Пізніше «[[Наталка Полтавка (п'єса)|Наталка Полтавка]]» і «Москаль-чарівник» з великим успіхом ішли на сцені Малого театру в Москві та Александринського театру в Петербурзі. Щепкін переніс на російську сцену справжню українську народність, з усім її гумором та комізмом. Мандруючи по Україні, трупа ознайомлювала глядачів багатьох міст з кращиминайкращими творами української та світової драматургії. 21.1.1821 у Харкові вперше поставлено «Наталку Полтавку». В сезоні 1821-22 Щепкін виступав у Києві.
 
У 1822 переїхав до Московського Малого театру, де працював сорок років і завершив розпочату ще в Україні реформу театрального мистецтва. Працюючи в Росії, актор не поривав своїх творчих зв'язків з Україною і українським театром. Твори І. Котляревського і Г. Квітки-Основ'яненка Щепкін увів до діючого репертуару російського театру і не розлучався з ролями у них до кінця своєї творчості. Щепкін користувався кожною нагодою, щоб побувати в Україні. Гастролював у Харкові (1829, 1842, 1845, 1850), Одесі (1837, 1845, 1846, 1850), Києві (1843), Миколаєві, Херсоні, Сімферополі (1846), Полтаві (1850). У 1857 Щепкін спеціально приїхав до Нижнього Новгорода, щоб зустріти Т. Шевченка, який повертався з заслання. Щепкін не обмежувався лише участю у виставах. Часто виступав перед акторами з бесідами про акторську і режисерську майстерність. Виробив свою систему праці над образом, що проповідувала нові засоби театральної виразності, які б виходили з життєвої правди і були зумовлені нею. Водночас Щепкін радив, щоб актор ніколи не копіював життя, а прагнув до художнього узагальнення дійсності, всебічного розкриття на сцені внутрішнього її змісту. Він перший заклав основи «театру переживання», перевтілення в сценічний образ. Щепкінський метод розкриття внутрішньої суті сценічного образу підхопили і розвинули його учні й послідовники ([[Кропивницький Марко Лукич|Марко Кропивницький]], [[Заньковецька Марія Костянтинівна|Марія Заньковецька]], [[Микола Садовський]], [[Панас Саксаганський]]).Під час одного з читань Гоголя на відкритому повітрі він застудився і сильно захворів. Помер Щ. 11 серпня 1863 в Ялті. Тіло його було привезено до Москви і поховано на П'ятницькому цвинтарі. Над могилою Щ. споруджений був пам'ятник з великого дикого каменя з епітафією: "Михайлу Семеновичу Щепкіну, артистові і людині".