Відкрити головне меню

Зміни

нема опису редагування
 
[[Файл:Earth-crust-cutaway-english uk.svg|thumb|right|200px|Перетин [[Земля|Землі]] від [[Земне ядро|ядра]] до [[Екзосфера|екзосфери]]]]
 
'''Літосфе́ра''' (від {{lang-grc|Λίθος}} — камінь і {{lang-grc|σφαίρα}} — куля, сфера) — верхня тверда оболонка [[Земля|земної кулі]]. До її складу входять [[земна кора]] та [[субстрат]] (верхня частина [[мантія Землі|мантії]] Землі).о
 
== Опис ==
Потужність літосфери під [[океан]]ами сягає 5 — 100 [[км]] (мінімальна під [[серединно-океанічні хребти|серединно-океанічними хребтами]], максимальна на периферії океанів), під [[континент]]ами — 25 — 200 км і більше (мінімальна — під молодими гірськими утвореннями, [[вулкан]]ічними дугами і континентальними [[рифтова зона|рифтовими зонами]], максимальна — під [[Кристалічний щит|щитами]] древніх [[Геологічна платформа|платформ]]). Найбільша потужність літосфери спостерігається на найменш прогрітих, а найменша — на найбільш прогрітих ділянках. Найбільші структурні одиниці літосфери — [[літосферні плити]], розміри яких у поперечнику становлять 1 — 10 тис. км.
 
У сучасну епоху літосфера розділена на 87 головних і декілька дрібніших плит. Межі плит є зонами максимальної [[тектоніка|тектонічної]], [[сейсмічність|сейсмічної]] і [[Вулканізм|вулканічної]] активності. Рух літосферних плит і блоків, а також його можливі причини вивчаються [[геодинаміка|геодинамікою]].
 
Під континентами і океанами літосфера переходить в [[астеносфера|астеносферу]], твердість і в'язкість речовини якої нижчі, ніж у літосфери. Разом з [[астеносфера|астеносферою]] літосфера утворює [[тектоносфера|тектоносферу]] Землі, в якій відбуваються основні [[геологічні процеси]].
 
== Відповідність рельєфу та геології ==
Літосфера утворює [[Географічний рельєф|рельєф]] [[Земна поверхня|земної поверхні]]. Найвища вершина — гора [[Джомолунгма]] у [[Гімалаї|Гімалаях]] (8850 м), найнижча відмітка дна океану — [[Маріанська западина]] у [[Тихий океан|Тихому океані]] (11 022 м). Середня висота материків 970 м, на них переважають [[рівнина|рівнини]] та [[низькогір'я]] з висотою до 1000 м. Платформенні рівнини займають 64 % площі материків. Середня глибина океанів складає 3 704 м, панують глибини від 3 000 до 6 000 м; на долю глибоководних западин та жолобів припадає лише близько 1,5 % площі океану.
 
Основи літосферних плит складають [[Платформа (геологія)|платформи]]. Їх кристалічний фундамент у деяких місцях виходить із-під осадового чохла на поверхню та утворює [[Кристалічний щит|щити]] або залягає поблизу неї у вигляді плити. У рельєфі щитам відповідають підвищення та [[плоскогір'я]], плитам — [[низовина|низовини]]. У областях складчастості розташовуються складчасті та складчасто-глибові гори.
Найважливіші структурні частини океанічної кори — океанічні платформи та серединно-океанічні хребти (загальна довжина системи 80 тис. км), що зустрічаються в усіх океанах. Крім хребтів у [[Світовий океан|Світовому океані]] відомо багато підвищень, або [[Океанічне плато|океанічних плато]]. Найбільше з них знаходиться в [[Атлантичний океан|Атлантичному океані]] — [[Бермудське плато]]. Океанічні платформи у рельєфі відповідають хвилястим та плоским [[Абісальна рівнина|абісальним (глибоководним) рівнинам]], які лежать на глибині 4,5-6,0 км та розділені глибовими горами (без слідів складчастості) на окремі котловини. Крім того, на дні океану відомі близько 10 тис. підводних гірських вершин. Підводні гори з плоскими вершинами називають [[гайот]]ами. Серединно-океанічні хребти від океанічних платформ відрізняються високою [[Сейсмічність|сейсмічністю]] та неглибоким заляганням осередків [[землетрус]]ів. Вони утворюються за рахунок підняття [[магма|магми]] у рифтових зонах. У зонах [[субдукція|субдукції]] розташовані острови з діючими вулканами, які різко переходять у глибоководні жолоби.
 
== Тектонічна розшарованість літосфери ==
 
Мобілістська модель розвитку тектоніч. і магматич. процесів в літосфері, що базується на даних про вертикальні і латеральні структурні, речовинні, фіз. і реологічні неоднорідності верхніх геосфер. Неоднорідність при тектоніч. імпульсах створює умови для горизонтальних зривів поверхневих або внутрішньолітосферних гірн. мас (літопластин), що переміщуються з різними швидкостями. Результатом такого переміщення є виникнення нових неоднорідностей і  т. д. У геол. історії земної кори такий процес фіксується змінами її структурного плану. Тим самим визначається відмінність Т.р.л. від початкових уявлень тектоніки плит, згідно з якими плити є жорсткими і реологічно однорідними тілами. Однією з поверхонь горизонтальних зривів є [[Мохоровичича поверхня]], що розділяє земну кору і верхню мантію. Зриви і рухи літопластин відбуваються також на інш. рівнях всередині літосфери, чому сприяє наявність в ній шарів зниженої в'язкості. Т.р.л. — результат диференційованого за швидкістю субгоризонтального руху розташованих на різних глибинах літосферних мас — літопластин.
 
== Див. також ==
# ''Добровольский В. В.'' Основы биогеохимии. Учеб. пособие для геогр., биол., геол., с.-х. спец. вузов. М., Высш. шк., 1998. {{ref-ru}}
# ''Андруз Дж., Бримблекумб П., Джикелз Т., Лисс П.'' Введение в химию окружающей среды (перевод с англ.). М., Мир, 1999. {{ref-ru}}
# Горная энциклопедия.  — М.: Советская энциклопедия. Под редакцией Е.  А.  Козловского. 1984—19911984–1991.
[[Категорія:Оболонки Землі]]
[[Категорія:Тектоніка плит]]