Похід Владислава на Москву: відмінності між версіями

|image=[[Файл:Rzeczpospolita Dymitriads.png|300px|]]

В епоху Смутного часу налякані селянсько-козацькими бунтами бояри закликали поляків. За договором від [[4 лютого]] [[1610|1610 року]], укладеним під [[Смоленськ|Смоленськом]]ом між королем [[Сигізмунд III Ваза|Сигізмундом III]] та російським посольством, королевич Владислав IV, після прийняття [[Православ'я|православ'я]], повинен був зайняти московський престол. Після скинення [[Василь Шуйський|Василя Шуйського]] влітку 1610 року [[Семибоярщина|московський уряд]] визнав Владислава царем та навіть приступив до карбування монет від імені «Владислава Жігімонтовіча». Проте Владислав православ'я не приймав, до Москви не прибув і не був вінчаний на царство.

При цьому, Владислав не відмовився від своїх прав на московський престол. На московський похід Владислава надихнув глибокий рейд всередину Росії [[Лісовський Олександр Юзеф|пана Лісовського]] [[1615|1615 року]], який з нечисленним загоном [[Лісовчики|лісовчиків]] легко пройшов кільцем навколо Москви від Брянська та [[Орел (місто)|Орла]] до Костроми та [[Муром|Мурома]]а і повернувся назад до Польщі. Влітку 1616 року Вальний сейм підтримав рішення про проведення дворічної воєнної кампанії проти Московського царства силами 10-тисячного найманого війська. Військовим керівником походу був призначений [[Ян Кароль Ходкевич|Карл Ходкевич]].

На переріз козакам цар [[Романов Михайло Федорович|Михайло Романов]] направив 7-тисячне військо під керівництвом [[Пожарський Дмитро Михайлович|Дмитра Пожарського]] та князя [[Григорій Волконський|Григорія Волконського]]. Це військо мусило завадити переправитись запорожцям через р. [[Ока|Оку]] і зупинити його просування до Москви. Проте під час походу захворів Дмитро Пожарський, і все керівництво царським військом взяв на себе воєвода Г. Волконський. Він намагався перешкодити гетьманові переправитися через Оку поблизу [[Коломна|Коломни]]. Гетьман прийняв рішення йти основними силами під добре укріплену фортецю [[Зарайськ]]. Перші бойові сутички поблизу Зарайська відбулись 11 вересня, коли авангард запорожців розбив загін московських вояків і козаки навіть змогли увірватись до міського острогу. Проте цих сил не вистачило, аби закріпити успіх, і Зарайськ встояв.

8 жовтня поблизу [[Тушино]] запорожці об'єдналися з силами королевича [[Владислав IV Ваза|Владислава]]. Як подарунок козаки вручили королевичу лівенських та єлецьких воєвод, царських послів та полонених татар. Напередодні прибуття Сагайдачного литовський гетьман [[Ян Кароль Ходкевич]] розробив план штурму Москви. Цей план полягав у одночасному штурмі столиці з декількох сторін, з головними ударама біля Арбатських та Тверських воріт. Основною атакуючою силою виступали польські війська та найманці. Військо запорожців було розділено на декілька частин, частина з них направлялись на штурм острогу за [[Москва (річка)|Москвою-рікою]], решта мусила виконувати роль [[резерв]]у та відволікати царські війська від головних напрямків{{sfn|Сас П.М.|2010|с=376-386}}.

Важка воєнна обстановка змусила московську владу піти на переговори, що вперше відбулися 31 жовтня поблизу Тверських воріт. Протягом листопада велись тривалі переговори між польськими та московськими послами. Кожна із сторін очікувала скорішого виснаження свого супротивника. Тим часом окремі загони запорожців продовжували атакувати російські міста на північ та північний-захід від Москви, розорюючи Ярославський та Вологодський уїзди, тим самим підриваючи економічні ресурси росіян.

Наприкінці жовтня П. Сагайдачний направляє 8-тисячне військо на південь від Москви, на прилеглі до лівого берегу р. Оки землі. Основною метою цього рейду було здобуття м. [[Калуга|Калуги]] — стратегічно важливого міста із добре укріпленою фортецею. Першим помітним населеним пунктом на шляху цього рейду став [[Серпухов]]. 3 листопада козацькі полки під керівництвом полковників Ємця, Ф. Пирського, Милосного та Б. Конши розпочали штурм міста та протягом декількох годин козаки взяли [[посад|міський посад]]. Далі ці полки рушили на з'єднання із полком П. Сагайдачного під м. Калугу. В ніч з 3 на 4 грудня 1618 року військо під командуванням П. Сагайдачного розпочало штурм міста. Запорожці, внаслідок блискавичної атаки, захопили міський посад, змусивши гарнізон міста під керівництвом воєводи М. Гагаріна замкнутись у міській цитаделі. Облога Калузького кремля тривала аж до підписання польсько-московського перемир'я{{sfn|Сас П.М.|2010|с=441-446}}.

Рейд Конашевича-Сагайдачного до Калуги став шоком для московської влади. Оцінюючи ці події, [[Ян III Собеський]] вказував, що саме через цей рейд росіян охопив жах і що запорожці «якнайшвидше схилили їхніх комісарів до переговорів». Відновлення переговорів відбулося [[3 грудня]] в селі Деуліні неподалік [[Троїце-Сергієва Лавра|Троїце-Сергіївої лаври]]. Переговори проводились протягом трьох раундів перемовин, сторони прийшли до спільного рішення і [[11 грудня]] [[:1618]] року було укладене так зване [[Деулінське перемир'я]]. Деулінське перемир'я стало найбільшим успіхом Речі Посполитої в протистоянні з Московською державою. Польща отримала білоруські й українські землі, які до того були під владою Москви — [[Смоленськ]]у, [[Чернігово-Сіверська земля|Чернігівську та Новгород-Сіверську,]] всього 29 міст. Польський король офіційно зберіг за собою право претендувати на московський трон. З іншого боку, це перемир'я поклало початок завершенню [[Смутний час|періоду постійних війн в Московському царстві]], котрий тривав протягом 15 років.

Наприкінці грудня на козацькій раді було прийнято рішення про припинення бойових дій та повернення на Україну. Військо розділялось на дві частини, що йшли паралельним шляхом. Більша частина, під керівництвом Сагайдачного, рухалась по лівому березі р. Оки за напрямком: [[Перемишль (Росія)|Перемишль]], [[Бельов]], [[Болхов]], а далі на Київ. Менша частина, під командуванням Ф. Пирського, вирушила правим берегом р. Оки у напрямку: Овдоєв, [[Курськ]], а далі на Київ. За декілька тижнів військо Сагайдачного вже було в Україні, при цьому йому сприяла московська влада, забезпечуючи підводами та провіантом{{sfn|Сас П.М.|2010|с=447-448}}.

[[Категорія:Війни 17XVII століття]]