Війна за польську спадщину (1733—1735): відмінності між версіями

Франція домагалася від Туреччини оголошення війни Росії й водночас підтримувала українського гетьмана [[Пилип Орлик|Пилипа Орлика]], вимагаючи від турецького уряду дозволу на те, щоб Орлик нарешті покинув Туреччину й відбув до Запорозького Війська. Але Туреччина не поспішала з оголошенням війни, а отже й із вирішенням питання про Пилипа Орлика.

Виконуючи спеціальну місію французького короля, [[Григорій Орлик]] літом і восени 1733 р. та взимку 1734 р. деякий час перебував у Криму, мав аудієнцію у кримського хана, провадив переговори з ханським урядом. Хан запевнив, що вони готові до війни, чекають тільки на указ султана.

Наприкінці лютого 1734 р. український гетьман дістав дозвіл покинути Салоніки. Пилип Орлик заїхав до Каушан — столиці буджацького салтана та літньої резиденції хана, з яким тут і зустрівся. Проте головна мета гетьмана — бути й діяти разом зі своєю армією — вже не могла здійснитися. Влітку 1734 р. запорозькі козаки покинули свою [[Олешківська Січ|Олешківську Січ]], розташовану у володіннях хана, й перейшли під владу Росії, заснувавши так звану «Нову Січ» на річці Підпільній. Напередодні їхнього переходу, 23 квітня 1734 р., Пилип Орлик написав до запорозьких козаків листа із закликом відмовитися від свого рішення про повернення під владу Росії.

Лист запорожцям Пилип Орлик починає з повідомлення про європейську війну, перемоги французького короля та його союзників Іспанії і Сардинії над Австрією — союзницею Росії. Внаслідок цього Австрія, за словами Орлика, втратила королівство Ломбардію, князівство Медіолан ([[Мілан]] і Мантую, інші землі.<ref>Насправді Австрія утримала згадані землі</ref> Отже, склалася надзвичайно загрозлива для Москви міжнародна ситуація. Водночас вона сприяла виступу запорозького козацтва проти царизму за визволення України. Тому повернення запорожців під владу Росії Орлик вважав великою помилкою. Застерігаючи запорожців від повернення під владу Росії, гетьман посилався на гіркий історичний досвід, коли царизм знехтував договором із Богданом Хмельницьким від 1654 р., а після поразки Івана Мазепи знищував автономію України, перетворюючи її на безправну провінцію Російської імперії. Автор згадує й про розквартирування царських військ в Україні, запровадження Малоросійської колегії в 1722 р., котра, по суті, здійснювала царський військовий окупаційний режим в Україні, про загибель десятків тисяч козаків у війні Росії з Персією, а також на будівництві фортець на Каспійському морі, Ладозькому каналі та в Петербурзі в 1721—1725 роках, про розправу Петра І з наказним гетьманом Павлом Полуботком і старшиною в 1724 р. тільки за те, що вони зважувалися відстоювати права України.

Проте Військо Запорозьке низове на чолі з кошовим отаманом [[Іван Малишевич|Іваном Малишевичем]] перейшло під протекторат Російської імперії. Без збройних сил гетьман уже вважався не стільки головою окремої держави з правом укладати союзи з тою чи іншою державою, скільки дорадником чужих урядів, експертом у справах Східної Європи. Перехід запорозьких козаків на бік Москви справив дуже прикре враження на правлячі кола Франції, Туреччини, Кримського ханства.

Війна за польське спадщину демонструє посилення втручання в польсько-литовські справи іноземних держав, особливо Росії. Однак її значення не обмежується тільки вирішенням питання про польський престол. Війна мала геополітичні наслідки також для інших європейських держав.

Франція зайняла герцогство Лотаринзьке та поставила Лєщинського на його чолі при умові, що герцогство має повернутися до Франції після його смерті. Лєщинський також зберіг свій королівський титул. У свою чергу, позбавлений свого престола герцог Лотарингії (зять Карла VI, майбутній імператор [[Франц I]]) отримав у компенсацію [[Тоскана|Велике Герцогство Тосканське]] після смерті її останнього правителя з династії [[Медичі]] (що й сталося у 1737 році).

Переговори щодо мирної угоди почалися у Відні в 1735 році, але остаточний договір не був підписаний до 1738 року. Тому в деяких джерелах рік закінчення війни дається як 1735, у той час як у інших 1738. Ретроспективно ця війна сприймалася багатьма спостерігачами як пролог до майбутніх розділів Польщі.

[[Категорія:Війни 18XVIII століття]]