Фокін Михайло Михайлович: відмінності між версіями

Фокін здійснив прорив у розумінні драматургії танцю. Він одним із перших реалізував ідеї, висказані ще у 18 столітті Ж. Ж. Новерром, з'єднавши у своїх балетах танець, музику й образотворче мистецтво, опираючись на естетику умільців. Він зрікся тяжковагомості балетних спекталів 19 століття, протиставивши їм короткі одноактні імпресіоністичні балети, такі як «Бачення троянди» або «Сільфіди». Підхоплений загальноєвропейською течією до драматизації та створення на театральній спеці реалістичних образів, Фокін намагався це перетворити на балетному майданчику. Він спростовував естетику Петіпа, доходячи у своїх балетах до натуралізму Антуана. Так, в одній зі сцен балету «Ніч у Єгипті» героїня Анни Павлової грає зі змією. Фокін захотів провести цей трюк із живою змією, але та виявилася поганою актрисою - раз охопивши руку вона більше не захотіла рухатися. У своїх кращихнайкращих балетах він наділяв кожного героя особливою пластичною мовою, що розкривала сутність персонажа. Трагедія Петрушки, таємничість Жар-птиці, казковість Золотого Раба - буквально кожен зі створених ним образів у період свого творчого розквіту 1907-1912 років являє собою закінчене й витончене творіння балетного генія Фокіна. Саме у Фокінських балетах розкрився ще один великий геній балету - Вацлав Ніжинський, котрий своєю творчістю та фокінською хореографією перевернув уявлення та значення чоловічого танцю в балеті. До цього балет уважався більшою мірою жіночим ремеслом. Ніжинський затьмарив навіть Анну Павлову, змусивши її покинути Дягілєвську антрепризу. Своєю творчістю Фокін дав потужний імпульс розвиткові танцю як у Росії, так і в Європі, проклавши хлях від академічного танцю до вільного.