Щоголів Яків Іванович: відмінності між версіями

'''Я́ків Іванович Що́голевЩо́голів''' (*{{ДН|5|11|1824|24|10}}, [[Охтирка]] — †{{ДС|8|6|1898|27|5}}) — український [[поет]], представник [[Український романтизм|українського романтизму]].

Яків ЩоголевЩоголів, якого звуть «спізненим романтиком», оспівував у поезіях давні часи, давній побут, красу природи (зокрема тієї, якої не торкалася людська рука).

У віршах ЩоголевЩоголів часто тужить за своїми дитячими літами, які щасливо провів під оком дбайливої, ніжної матері. Краса рідних краєвидів — недалекий степ, водяні млини, пасіки, ріка Ворскла — все це чаром поезії овівало ніжну душу хлопчини й відбилося згодом у його поетичних творах.

Уже під час гімназійного навчання у Харкові він помістив в альманаху «Молодик» (1843—1844) свої перші вірші. Але суворий відгук російського критика Віссаріона Бєлінського став причиною того, що ЩоголевЩоголів спалив свої ще не друковані твори й замовк на тривалий час. Під час університетських студій Яків ЩоголевЩоголів зблизився із професорами Метлинським, Срезневським й Костомаровим, які мали великий вплив на його світогляд. Під впливом Метлинського, що розбудив у нього тугу за минулим України, поет почав знову писати. Ці нові поезії з'явилися в Кулішевій «[[Хата (альманах)|Хаті]]» (1860).

Після закінчення університету Яків ЩоголевЩоголів вступив на державну службу в канцелярії губернатора, але згодом залишив її і проживав у тісному родинному колі, далеко від світового гомону. Багато уваги приділяв сім'ї, дбав про виховання дітей, які тонко розуміли поезію, заохочували батька до творчості.

ЩоголевЩоголів був одним з представників Харківської школи [[романтизм|романтиків]], і велика кількість його поезій присвячена романтичному зображенню історичного минулого [[Україна|України]], насамперед [[Запорізька Січ|Запорізької Січі]] й [[козак|козаччини]] («Січа», «В степу», «Запорозький марш», «Орел», «Орлячий сон» тощо), образам запорожців. Козакофільська романтика Щоголева перейнята песимістичною тугою за минулим, за зниклою «останньою Січчю». Низка поезій присвячена образам української природи («Травень», «Осінь», «Степ», «Після бурі» тощо). Окремі [[вірш]]і Щоголева позначені соціальними мотивами («Струни», «Завірюха», «Пожежа», «Маруся», «Бурлаки» та ін.). Багато віршів поета покладено на музику, і вони увійшли в пісенний народний репертуар («Пряха», «Черевички», «Зимовий вечір»). Посмертні видання творів Щоголева: «Твори. Повний збірник» (X. [[1919]]), «Поезії» (К. [[1926]]), «Твори», І — II ([[1930]]), «Поезії» (К. [[1958]]), «Твори» (К. [[1961]]).