Музика Середньовіччя: відмінності між версіями

З розвитком та ускладненням [[літургія|літургії]]. Також з прагненням Риму централізувати церковні служби актуалізувалася і потреба у фіксації церковних співів з тим, щоб не тільки полегшувати їх запам'ятовування<ref>Albert Seay, Music in the Medieval World (Englewood Cliffs: Prentice-Hall, 1965), 40.</ref>, але й передавати на великі віддалі<ref>Albert Seay, Music in the Medieval World (Englewood Cliffs: Prentice-Hall, 1965), 41.</ref>. Першим кроком до вирішення цієї проблеми стала введення різноманітних знаків, що записувалися над текстом, ці знаки називалися ''[[невми|невмами]]'', а нотація стала називатися ''[[невменна нотація|невменною]]''.<ref>Richard H. Hoppin, Medieval Music (New York: Norton & Company, 1978) 57.</ref> Цей тип нотації почав використовуватись у 8-9 століттях, а його витоки більшість дослідників погоджуються, що їх найближчими попередниками є грецькі і романські граматичні знаки, що позначали важливі моменти декламації - підйом та спад в інтонації.<ref>Carl Parrish, The Notation of Medieval Music (London: Faber & Faber Limited, 1958) 4.</ref> Такими двома класичними знаками були ''actus'', /, що відображав підвищення інтонації та ''gravis'', \, позначав пониження. Проте невменна нотація не вказувала абсолютної звуковисотності, а також не відображадавідображала і ритмічні тривалості.<ref>Richard H. Hoppin, Medieval Music (New York: Norton & Company, 1978), 89.</ref>