Товмач (Звенигородський район): відмінності між версіями

Історія села Товмач своїми коренями сягає в сиву давнину. Сприятливі грунтово-кліматичні умови території, чергування [[лісові масиви|лісових масивів]] з відкритими степовими просторами, багатство водних ресурсів, хвилясті форми рельєфу сприяли розселенню населення на території. В книзі [[Києво-Печерської лаври]] за 1864 рік читаємо: «По преданию село имеет свое название от того, что принадлежало толмачу или переводчику татарского языка, сделавшего себе своею должностью состояние». Це наводить на думку, що село вже було до поселення перекладача. Яка була необхідність селитися перекладачеві на цій території?

Черкаські землі з давніх часів були межею степу і лісів. З періоду Київської Русі значення цієї межі стає необхідною умовою охорони Київської Русі і південних кордонів. У південні межі Київської Русі проникали кочівники татарського походження – половці, по долинах річок з півдня проникали турки і степовики-татари. Часті набіги і спустошення чинили людолови. Після їх набігів залишались згарища. Молодих чоловіків заковували в кайдани і продавали на галери, дітей перетворювали на домашніх рабів, а наших полонянок везли на людські ринки в міста Причорномор’я: Хаджібей, Ольвію, Херсонес, Тмутаракань. Особливо великі спустошення чинили половецькі набіги 1061-1210 років. Щоб захистити населення і укріпити південні межі, виникла потреба в населення перекладача татарської мови. Товмач став межею між лісом і степом. Степ давав людям продукти харчування, яри і балки використовувались під випаси, а ліси захищали від ворожих набігів. Для охорони села і навколишніх місць були розставлені сигнальні пости (пікети), які будувалися на пануючих висотах або спеціально насипаних горбах. На сигнальному посту вдень і вночі чергували служиві люди. Пости систематично перевірялись старшинами ( справність кресала, сухий трут, справність вишки). При наближенні ворога запалювавсь джгут - сигнал тривоги. Місця сутичок різних часів русичів з ворожими набігами позначені могилами. На полях села знаходиться 40 древніх могил; - пишеться в «Сказаннях».

Внаслідок господарської діяльності людина розрівняла їх і залишились лише невеликі підвищення. Найвищий насип знаходиться на межі між [[с. Антонівка]] і хутором Шевченківським. Зійдіть на цей насип і перед вами відкриються в далині не тільки сусідні, а й далекі села. Тут знаходився [[сигнальний пост]]. Пізніше на відкритому місці всім вітрам догадливий господар побудував вітряк, який не дожив до нашого часу. На південь від хімскладу в полі симетрично було насипано могили, які в даний час знесені і є невеликими підвищеннями. Можна зробити кілька припущень часу заснування села Товмач і ряду інших сусідніх сіл.

На територію [[Черкащина|Черкащини]] 1239-1240 років вторгалась [[монголо-татарська орда]]. Центром басканів стає [http://місто%20Канів місто Канів]. Для збирання зносин з населення для монголо-татар необхідний був [[перекладач]]. Перекладач поселився вже в заселеному селі. З навколишніх сіл до толкмача приходили для пояснення незрозумілої татарської мови. Слово «толкмач» стало визначним: «куди йдеш – до толкмача, де був – у толкмача»…

Другим припущенням заснування села було 14 ст. 1471 року [[Литва|феодальна Литва]] оголошує своїми провінціями Київські і [[Черкаські воєводства]]. Селяни терплять жорстокий [[гніт]] від литовських феодалів. Селяни масово тікають на вільні землі окраїн і утворюють в лісостепу нові села і хутори по [[річках Вись, Рось, Тясмин]]. Вільні селяни [[«козаки»]] розорювали степ, створювали нові поселення. В кінці 15 століття великого спустошення заподівають [[татари]]. Це прискорило створення сіл і хуторів в лісостепу, прискорення зростання козацтва. Це датується 1492 роком. Цілинний, різнотрав’яний степ з високоврожайними грунтами давав принаду для розселення [[скотарі-землероби|скотарів-землеробів]]. А близькість лісів забезпечувала охорону від набігу степовиків.

Третє припущення. За [[Люблінською угодою 1569 року]] створюється [[Річ Посполита]]. За цією унією (угодою) Литва разом з [[Польща|Польщею]] об’єднуються. Польща прибирає до своїх рук [[Правобережну Україну]]. Щоб огородити свої маєтки від набігів татар і турків, які поселилися в 16 ст., польська шляхта сприяє утворенню заслонів в лісостеповій частині України, щоб зберегти від розорення свої маєтки. Селяни звільнялись від податків строком на 15-30 років. Це сприяло швидкому заселенню лісостепу. Але спустошливі набіги продовжувались. Багато лиха народові завдавали турецько-татарські напади. Село лежить на витоках річки Південного Бугу. Річечки, що живляться з джерел, несуть чисту, прохолодну питтєву воду. В сказаннях Лаври пишеться, що « ручей имеет название того села», тобто Товмачанка, по- турецьки Гаптурка. З півдня по річковій долині [[Південний Буг|Південного Бугу]] і притоці Синюха, Велика Вись була можливість легко проникати в глибину території. Річкова долина служила прикриттям, прекрасним випасом для тварин, і використовувалась для власних потреб. З півночі до села прилягають ліси. Ліси на землях села мали значно більшу територію. Про це свідчать ґрунтоутворюючі процеси. Темно-сірі підзолені грунти свідчать, що на цих землях порівняно недавно росли широколистяні ліси – ці землі залягають навколо урочища Кругляк. Значно раніше знищені ліси між селом Товмач і хутором Гордієвим. Про це свідчить ґрунтоутворюючий процес. Тут залягають грунти реградовані чорноземи, де ґрунтоутворюючий процес проходив з участю лісової, а пізніше трав’янистої рослинності. Ліси були поза діяльністю степовиків. Ліси для села були місцями укриття під час набігів, будівельним матеріалом і паливом. В книзі «Сказание о населенных пунктах Киевской губернии» сказано «Толмач – село в 15 верстах к югу от местечка [[Шпола]], при вершине ручья того же имени. Жителей обого пола – 1238. Здесь главное управление обширного прежде имения отставного майора Андриана Федоровича Лопухина. К имению этому недавно проданому Дмитрию Егоровичу Бенардаки, принадлежат следующие села: Толмач, Соболевка, Мокрая и Сухая Калигорка, Елисаветка. Земли числятся с хорошими лесами до 1500 десятин». Отже майор Лопухін одержав землі сіл з різко вираженим поділом. Коли і за які заслуги царський уряд дарував землі?

У другій половині 18 століття Польща переживає період занепаду. Посилюється жорстокість, свавілля польських магнатів. Ослабленням Польщі скористались [[Австрія]], [[Туреччина]], [[Росія]]. Туреччина прагнула прошагнути на південь України і Крим і закріпитись на північному Причорномор’ї. Катерина ІІ прагнула оволодіти повністю північним узбережжям Чорного моря. Війська під проводом Суворова успішно провели військові дії і по мирному договору у Ясах 1791 року Росія укріпилась на узбережжі Чорного моря від гирла Дністра до Криму. Знатним особам, що відзначились у російсько-турецькій війні Катерина ІІ наділяє вільні землі на землях колишніх польських володінь. Землі сіл: Товмач, Соболівка, Мокра і Суха Калигірка, Єлисоветка одержав майор А.Ф.Лопухін. З невідомих причин село разом із землями і прилеглими лісами було продано Д.Е.Бенардакі. Поміщики жорстоко експлуатували селян. Так у 1827 році дружина Лопухіна застосувала мито за переїзд через міст, перегін худоби, проїзд через її землі. Кріпосний селянин повинен працювати 7 днів на тиждень. Непокірних наказували різками.

Не покращало життя селян і після скасування [[кріпосне право 1861 р.|кріпосного права (1861 р.)]]. Селянин повинен відробити 54 літніх і 36 зимових днів, сплатити податки: «мирський», «казенний», «страховий». Селянин, який не мав змоги заплатити податок, лишався земельного наділу. У той час цукрозаводчик Олександр Абаза мав 14 тисяч десятин орної і 14 тисяч десятин лісу.

Чорні, довгі, дерев’яні бараки, запах поту і гнилих продуктів, відсутність елементарних правил охорони праці, здоров’я, побуту приводить до масових виступів не тільки в містах, а й робітничих селищах, селах. Відлуння революції 1905 року дійшло до села.

Так 3 січня 1906 року близько 200 жителів села Товмач прибули в економію Товариства Цибулівського цукрового заводу і пред’явили завідуючому Валерію Войцехівському вимогу, щоб приймали на роботу тільки поденних робітників, всіх інших розпустили. Заробітна плата повинна бути не менше одного карбованця, зарплату видавати уповноваженому товариства для їх рівномірного розподілу. Уповноваженими товариства були вибрані: Григорій Задорожній, Корній Тимошенко, Іван Красюк, Сидір Шевченко, Полікарп Крюк, Сергій Черненко. На вимогу селян Войцехівський повинен погодитись негайно. В разі відмови до економії будуть прийняті репресивні дії. Але він відмовив селянам у їх вимогах. Уповноважені товариства зібрали всіх робітників економії і 4 січня поставили більш відчутніші вимоги: «Вислати з економії всіх службових осіб і працівників сторожового найму, а управління передати громаді».

Столипінська реформа ще більше розмежувала селянство. В селі швидко зростає куркульська верхівка. Більша частина населення с. Товмач жила в жалюгідних умовах. Багато селян не мали землі. Вони вимушені були кидати село і їхати на заробітки не тільки на місцеві цукрові заводи, а й в Одесу, Миколаїв, Херсон, на землі Таврії та до німецьких колонізаторів. До 50% селян були малоземельні. Вони мали від 0,5 до1,5 десятин землі. За неї платили великі податки. Постійні недістатки і злидні були супутниками селян. У зимовий час, вільний від сільськогосподарських робіт, селяни йшли на заробітки в поміщицьке господарство князя Урусова.

В період масових повстань, передова революційно настроєна маса селян села Товмач почала підготовку до повстання. В м. Шпола було організовано місцевий революційний комітет, до якого з села увійшло10 чоловік: Скуцький Арсен, Скуцький Хрисан, Шевченко Сидір, Шевченко Іван, Шевченко Єфрем, Красюк Іван, Задорожній Григорій, Рижак Михайло, Береговий Григорій. Члени революційного комітету села вели пропаганду серед селян, закликали їх до боротьби і загальних страйків. За революційну діяльність 1905-1906 років за наказом царського уряду із с. Товмач були вислані на різні строки каторжних робіт в [[Сибір]] і райони Півночі члени страйкового комітету: Скуцький Арсен, Скуцький Хрисан, Красюк Іван, Шевченко Іван, Шевченка Сидора, Шевченка Єфрема, Берегового Григорія, Задорожній Григорій, Михайло Рижак.

В 1926 році починається колективізація. В 1929 році було організовано товариство по спільному обробітку землі (ТОЗ) під назвою «Перший показний», головою якого було обрано Шевченка Романа Омеляновича. Першими членами ТОЗ були Скуцький Овсій, Скуцький Хрисан, Логвиненко Олександр, Геновський Марко. В 1931 році на загальних зборах було вирішено назвати колгосп ім.. Ілліча. Першим головою було обрано Бобира Фадея Григоровича.

Великого горя завдав нашим селянам голодомор 1933 року. Майже 1/5 населення вимерла від голодування. Поля мало оброблялись, село заросло бур’янами, опустіли окремі двори. В 1934 році в селі появились трактори ХТЗ, СЇЗДТЗ, комбайни. А перший трактор «Фордзон» появився в селі в 1930 році. В 1934 році селяни вже мали хліб. Високоврожайним був 1937 рік. Тоді на один трудодень давали по 5 кг зерна.

В перший період колективізації були організовані бурякові товариства, роль яких зводилась до забезпечення сільського господарства знаряддями праці (сівалками, плугами, культиваторами, боронами), насінням цукрових буряків. Колгосп реалізував сировину шляхом кооперації через бурякове товариство. В селі появились автомашини ГАЗ. Будувались господарські приміщення – комори, склади, ферми, кузня. Змінився культурний і професійний рівень населення. Майже кожен селянин посилав своїх дітей на навчання в технікуми, інститути. Появились свої вчителі, медики, зоотехніки, ветеринари, шофери, трактористи, комбайнери, агрономи. На колгоспних землях підвищувалась урожайність. Влітку до збору урожаю залучалось все населення села, а також студенти та учні. Перед війною наш колгосп був міцним господарством, що налічував: тракторів – 7, автомобілів – 3, комбайнів – 2, але основним тягловим зусиллям були віл і кінь. В передвоєнні роки в колгоспі було 6 бригад. Кожна бригада мала по 5-7 ланок. Розрахунки з колгоспниками проводились зерном і грішми. Мірилом праці був трудодень. Змінювалася економіка господарства, відбулися значні культурні зміни. Та мирну працю перервала страхітлива війна.

Великого горя завдала людству Велика Вітчизняна війна. Не минула вона і нашого села. В перші дні війни на захист Вітчизни стали 318 односельчан, які проявили нечуваний героїзм. Немеркнучою славою вкрив своє ім’я гвардії майор Микола Степанович Цибульський, який був удостоєний звання Героя Радянського Союзу, посмертно. При звільнені Севастополя проявив хоробрість і мужність майор Артем Іванович Геновський. Обороняв Ленінград контр адмірал флоту Павло Арсентійович Скуцький. Форсував Дніпро, звільняв Білорусію і Польщу батальйон підполковника Івана Дмитровича Логвиненка. Від стін Ленінграда до Берліна фронтовими дорогами з боями пройшов Іван Фролович Уманець. Олександр Кузьмович Бурківський звільняв Польщу і штурмував Берлін. Звільняли Варшаву Олександр Антонович Михальченко та Онисим Хрисанович Бойкиня. [[Столиці Чехословаччини Праги]] звільняв Григорій Панкратійович Яновський. Брав участь у розгромі Ясо-Кишинівського угрупування Панас Мусійович Луценко. Відстоював місто на Неві і проривав блокаду Ленінграда Василь Іванович Поліщук. Захищали Москву Михайло Михайлович Гридюшко, Данило Євгенович Цибульський. Звільняли Білорусію і Прибалтику Іван Федосійович Цибульський, Іван Іванович Погорілий, Олександр Антонович Михальченко. Але не всім довелося повернутись до рідних домівок. На різних фронтах полягли смертю хоробрих 176 наших односельчан. Ціною пролитої крові вони відстояли незалежність Батьківщини, щоб нам з вами було щасливо жити, працювати, ростити дітей, щоб над нами світило яскраве сонце. Вони любили життя, вони хотіли жити. Про кожного з них можна скласти легенди, вірші, оспівувати в піснях. І понині в нашій уяві приходять вони до нас такими, якими пішли в страшне варево війни, чистими і благородними.

Загинули у стін [[Ленінград|Ленінграда]]: Рижак Терентій Іванович, Уманець Василь Іванович, Лютий Григорій Микитович. При звільнені Криму - Геновський Артем Іванович. При переправі через Дніпро: Прокопенко Павло Павлович, Прокопенко Маркіян Павлович.

8 березня 1944 року наше село було звільнено. Наша товмацька земля полита кров’ю солдата, пропахла потом, полита слізьми матерів, батьків, дітей, сестер і братів.

Загоїлись рани, землі розрівнялись, піднялись будівлі, заколосилися урожаями ниви та не повернулось до хат саме найдорожче людському серцю – син до матері, батько до дітей, брат до сестри. Ці роки пекучіші за всі рани нанесені людині. Вони до цього часу стискають серце. За село Товмач загинуло 79 воїнів. Наша земля полита кров’ю воїнів різних націй: росіян, узбеків, грузинів, осетинів, українців, білорусів, азербайджанців, казахів, татар, вірменів, удмуртів. Ми низько схиляємо голови перед Вами, воїни, що віддали життя за наше село. 14 жителів села німці замучили і розстріляли. Одним з найтяжчих злочинів німецького фашизму є вигнання наших людей на каторгу в Німеччину. Вигнані в рабство, втрачали своє ім’я і прізвище і носили номерні знаки і бірки, що вказували на приналежність до нижчої раси.

З рідного села до Німеччини було вивезено в рабство 24 особи. При відступі 27 лютого німці вигнали всіх жителів і колоною гнали на Ярошівку. По дорозі 16 осіб розстріляли, але потім мусіли самі тікати при наступі наших військ. Своїх поранених знесли в церкву, яка стояла в центрі села, облили бензином і підпалили.

Під час тимчасової окупації та при відступі з села німецькі варвари спалили багато будинків колгоспників. Залишили напівзруйновані шкільні та громадські приміщення, вивели з ладу дороги, мости, знищили сільськогосподарські машини та інвентар, тваринницькі ферми перетворили в руїни, а худобу вигнали в [[Німеччина|Німеччину]].

Нелегкими були повоєнні роки. Фронтовики, які поверталися з війни, активно включались у відбудову, разом з жінками, стариками, дітьми піднімали зруйноване господарство. Це був ще один подвиг односельчан.

. І село знову встало з руїн. Зводилися нові тваринницькі приміщення, будувалися нові будинки колгоспників, Заколосилися колгоспні поля. В 1953 році ланка Олени Федосіївни Крюк зібрала урожай проса по 40 центнерів з гектара на площі 20 га. Ланка Меланії Варнавівни Палій зібрала цукрових буряків по 425 центнерів з гектара. З року в рік підвищувався урожай всіх культур.

 

Змінився [[Товмач (Шполянський район)|Товмач]] за 70-90 роки. Багато збудовано виробничих об’єктів і соціально-культурного призначення:автопарк, тракторна бригада, приміщення тваринницьких ферм, лазня, контора колгоспу, сільської ради, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури, консервний завод (який в 2000 році припинив своє існування), середня школа, магазини. В селі прокладено шосейну дорогу, заасфальтовано територію ферми, вулиці села. Збудовано будинки для спеціалістів с/г та молодих сімей.

 

В 1996 році відбулося розпаювання сільськогосподарських земель. Кожен працюючий колгоспник та колгоспний пенсіонер одержали по 3.01 га землі

На загальних зборах колгоспників колгоспу ім.. Ілліча, керуючись підп..30 п.1 ст. 26 [[Закон України Про місцеве самоврядування|Закону України Про місцеве самоврядування]] було перейменовано колгосп ім.. Ілліча в колективне сільськогосподарське підприємство «Колос». В 2002 році реорганізовано КСП «Колос» у [[СТОВ «Колос»]]. У 2003 році створено сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю [[СТОВ АФ «Товмач»]].В 2005 році було перезаключено договір оренди сільськогосподарських земель із [[СТОВ ЛНЗ-АГРО с. Лебедин]].

На даний час (01.01.2012) в селі проживає 798 жителів. Працює [http://Товмацький%20НВК Товмацький НВК], який налічує 78 учнів, два бари, фельдшерсько-акушерський пункт, пошта, сільська рада, МТФ, тракторна бригада.

 

== Історія культурного розвитку села ==