'''Теофіл Шемберг''' (''Teofil Szemberg'' або ''Schomberg'' ? — між [[1638]] і [[1640]]) — фортифікатор, артилерист, дипломат. Німець за походженням, шляхтич польський власного гребу. Походив із мейсенської родини військових на службі Речі Посполитої.
Син Міхала ШембергаШимберга<!--sic!-->, шляхтича, що отримав індигенат від Стефана Баторія. Внук Яна Шимберга, що прибув до Польщі з Райхенберга. Від [[1583]] року навчався в університеті Інгольштадта. Отримав від короля [[Сигізмунд III Ваза|Сигізмунда III]] шляхетський титул і звання генерала артилерії коронної. [[1608]] року за дорученням короля побував у [[Львів|Львові]]. Займався укріпленнями [[Собор святого Юра|церкви святого Юра]] і оцінив ситуацію із обороною передмість, зокрема попередній проект фортифікацій авторства Пасаротті. На його думку укріплювати варто було саме Краківське передмістя. А Галицьке він запропонував взагалі знести. Через брак часу власного проекту не виготовив. Перебуваючи у Львові відлучався до [[Жовква|Жовкви]] на прохання [[Станіслав Жолкевський|Станіслава Жолкевського]].<ref>''[[Вуйцик Володимир Степанович|Вуйцик В. С.]]'' Фортифікатори Львова XV–XVII ст. // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 1994. — № 2. — С. 20.</ref>
Протягом [[1609]]—–[[1611]] років брав участь в роботах при облозі Смоленська, певний час завідував там артилерією. Пізніше відвідав Єрусалим — з [[1613]] року походить документальна згадка про це. Ймовірно [[1614]] року повернувся до Речі Посполитої. Від [[1618]] року керував будівництвом бастіонного Нового замку в Кам'янці-Подільському. Взяв участь у поході на Молдавію. Під Цецорою займався укріпленням старих валів, після чого брав участь у битві. Написав і [[1621]] року видав у Кракові працю ''Relacya prawdziwa o wejściu wojska poskiego do Włoch i o potrzebie jego z pogaństwem...pogaństwem…''<ref>Schomberg (Teofil) // Dykcyonarz biograficzny powszechny. — Warszawa: Nakładem Gustawa Leona Glücksberga, 1856. — S. 306. Про «Реляцію» також: ''[[Кароль Естрейхер (старший)|Estreicher K.]]'' Szemberg Teofil // Bibliografia Staropolska. — Kraków: Nakładem PAU, 1934. — T. XXX. — S. 264–265.</ref> Ще за життя Шемберга її було двічі перевидано у Кракові та Познані. Активно перевидавалась і в наступних століттях.
Володів східними мовами і за непевними даними [[1636]] року перебував у Персії на перемовинах із шахом Сафі I у справі можливого союзу у війні з Османською імперією. Достеменно відомо, що навесні [[1637]] року за дорученням [[Владислав IV Ваза|Владислава IV]] знову вирушив до Персії. По дорозі побував у Смоленську, Вязьмі. 5 червня прибув до Москви і мав дві аудієнції в царя [[Романов Михайло Федорович|Михайла Романова]]. Цар забезпечив Шембергові охорону у подальшій дорозі Шембергові охорону, однак побоюючись погіршення відносин з Туреччиною, заборонив повертатись назад через території, підлеглі Москві. [[1638]] року, повертаючись, поблизу [[Дербент]]а зазнав нападу людей племені лезгінів. Усі 25 учасників подорожі були убиті. Ймовірно тоді ж загинув Шемберг. Принаймні на початку [[1640]] року при королівському дворі вже було відомо про його загибель. Відомо також про акцію помсти з боку шаха на винуватцях загибелі посланців.
Шемберг був власником кількох сіл. Ще кілька отримав від короля за військові і дипломатичні заслуги. Мав свій двір у Кам'янці-Подільському. Був одружений з Катериною з Якубовських (померла до [[1622]]). Мав чотирьох синів і дві доньки. В історичній літературі часом зустрічається неправильне написання прізвища як «Шембек». Фігурує епізодично в кількох літературних творах.
