Театр корифеїв: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Афина (обговорення | внесок)
Мітки: перше редагування Візуальний редактор
Скасування редагування № 13531377 користувача Афина (обговорення)
Рядок 10:
}}
 
'''Театр корифеїв'''&nbsp;— перший<ref>http://www.day.kiev.ua/193303/</ref> професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в [[Кіровоград|Єлисаветграді]], і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був [[Кропивницький Марко Лукич|Марко Лукич Кропивницький]], що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був [[Микола Садовський|Микола Карпович Садовський]], що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.Слово "ко-рифей" — грецьке. У давньогрецькій трагедії корифеєм назива¬ли керівника хору або заспівувача, іншими словами — ватажка митців. У сучасному розумінні слово "корифей" означає людину, яка є найвизначнішим діячем у певній сфері мистецтва.
 
Слово "ко-рифей" — грецьке. У давньогрецькій трагедії корифеєм назива¬ли керівника хору або заспівувача, іншими словами — ватажка митців. У сучасному розумінні слово "корифей" означає людину, яка є найвизначнішим діячем у певній сфері мистецтва.
 
Із Театром корифеїв також пов'язані імена [[Заньковецька Марія Костянтинівна|М. Заньковецької]], [[Панас Саксаганський|П. Саксаганського]].
Рядок 32 ⟶ 30:
 
Театр Садовського проіснував сім років, до початку [[Перша світова війна|Першої світової війни]] ([[1914]] рік), коли владою було закрито не тільки театр, а й усі українські газети, журнали, книгарні.
 
Історію українського театру з другого десятиліття ХIХ ст. до другого десятиліття ХХ ст. можна розділити на дві доби: до 1881 року, коли український театр не відокремився ще від польського та російського (всі три театри працювали спільно й актори змушені були грати трьома мовами), й від 1881 року, коли український театр визволився від цього й вийшов на свій самостійний шлях.
 
Сила й роль корифеїв були в тому, що вони, створюючи репертуар, формували по-справжньому народний національний театр, впливаючи цим на свідомість людей. Вони створили школу акторської та режисерської майстерності і, працюючи в умовах заборон з боку царського уряду, піднесли український театр на значно вищий щабель професіоналізму, зробили його впливовим і визначальним чинником національної культури. Завдяки їхній діяльності II пол. ХIХ ст. увійшла в історію української культури як «золотий вік» театру.
 
== Див. також ==