Каракурт: відмінності між версіями

| image = Latrodectus_tredecimguttatus_female.jpg

| image_width = 270px

| regnum = [[Тварини]] (Animalia)

| phylum = [[Членистоногі]] (Arthropoda)

| classis = [[Павукоподібні]] (Arachnida)

| ordo = [[Павуки]] (Araneae)

| subordo = [[Araneomorphae]]

| familia = [[Theridiidae]]

| genus = ''[[Latrodectus]]''

| species = '''''L. tredecimguttatus'''''

| binomial = ''Latrodectus tredecimguttatus''

Ці павуки мають 8 очей, які розташовуються у 2 ряди. [[Хеліцери]] у них вертикальні і не дуже великі. Ноги без товстих шипів, але з численними щетинками. На кінці лапок розташовані 3 кігтики: основні зубцюваті і додатковий - — сильно витягнутий. Черевце часто округле, навіть кулясте. Органи дихання представлені 1 парою легеневих мішків і 1 парою трахей.

Самка досягає 2  см, оксамитово-чорного кольору. Під час розмноження у неї на черевці з’являютьсяз'являються червоні цяточки. Самці менші від самок. Після спарювання, якщо самець не встигає втекти, самка його з’їдаєз'їдає, за що й отримала назву «чорна вдова».

Селяться каракурти у місцях, де ростуть бур’янибур'яни, для житла плетуть гніздо з [[павутиння|павутини]], прикріплюючи його до трави.

Павуки-каракурти поширені на Півдні України, біля Азовського моря. На Херсонщині каракурти з’явилисьз'явились давно, знайдені вони на Кінбурнській косі, Солоноозерній ділянці, Джарилгачі, узбережжі Лазурного та Залізного порту, Буркутах, а тепер зустрічається в районі Таврійського житломасиву та Кіндійки.

За оцінкою фахівців, павуки ніколи не нападають першими й без причини. Найчастішими є випадки укусів у ногу, коли людина взуває старе взуття, попередньо не перевіривши його, яке самиці уподобали собі для гнізда. Після укусу на шкірі з’являєтьсяз'являється маленька червона цятка, що швидко блідніє. Укус каракурта викликає психічну неврівноваженість у людини, пекучий біль, який через 15-30 хвилин розповсюджується по всьому тілу. У потерпілого виникає біль в області живота, слиновиділення і потовиділення, порушення роботи серця, утруднення дихання. За даними ОблСЕС по укусах каракуртів, вкушені павуком частіше потрапляють до лікарні в дуже важкому стані, з високим артеріальним тиском і алергічними реакціями організму. Спеціальна протикаракуртова сироватка не завжди доступна, тому, не пізніше 2 хвилин місце укусу треба припекти палаючим сірником – — він руйнує отруту. Якщо укус прийшовся в ногу або руку, слід забезпечити негайну доставку у медичний заклад, а до того - — нерухомість кінцівки, рекомендується багато пити води, неміцного чаю, молока; пиття розчину [[марганцівка|марганцівки]] недоцільне і шкідливе. Особам, які страждали до укусу гіпертонією, потрібно під час транспортування до лікарні контролювати тиск і у випадку його підвищення прийняти ліки, які вони приймали до того. Варто також прийняти ліки від алергії. У важких випадках за відсутності медичної допомоги через 1-2 дні після укусу каракурта може наступити смерть.

В останні роки про каракурта в Україні згадують дедалі частіше. І повідомлення про те, що десь на півдні країни він знову вкусив людину, вже не сприймаються як щось надзвичайне. У 1970-ті роки майже ніхто в Україні, крім спеціалістів, нічого про цього павука не знав. Уперше про нього заговорили десь 1980 року, тоді в Херсонській області від укусу каракурта постраждали кілька людей. І степовим краєм поповзли зловісні чутки: з’явилосяз'явилося «щось», кусає людину — і вона вмирає. Незабаром дізналися: це «щось» — павук. Але пристрасті не вгамувалися, і виник один із численних міфів про каракурта  — почали казати, що це диверсія! Нібито цього павука до нас «американці завезли». Бо з якого це доброго дива: не було, не було  — і от на тобі, з’явивсяз'явився! Звісно, «американці» тут зовсім ні при чому — каракурт здавна зустрічався на півдні України. Цей вид — типовий мешканець посушливих рівнин Середньої Азії та Казахстану. Колись, ще в доісторичні часи, у період чергового осушення клімату, утворився єдиний пояс із пустель і напівпустель Азії та степів Європи. Можливо, саме тоді каракурт і потрапив у Північне Причорномор’яПричорномор'я. Тож у степах України він живе давно, його знали й українські поселенці, і німецькі колоністи. Інша річ, що чисельність каракурта коливається, це взагалі характерно для павуків і [[комахи|комах]]. Були роки й навіть десятиріччя, коли про каракурта нічого не було чутно і він ніяк себе не виявляв. А після зміни умов знову «з’являвсяз'являвся», оскільки чисельність його різко зростала. Зазвичай це відбувалося тоді, коли встановлювалася спекотна й посушлива погода — саме такі умови найбільше сприятливі для цього виду.