Відкрити головне меню

Зміни

доповнення
Анатолій Федорович закінчив школу тренерів при Київському державному інституті фізичної культури (нині [[Національний університет фізичного виховання і спорту України]]), а у [[1955]] році заочно закінчив цей навчальний заклад, здавши екзамени на «відмінно».<ref>{{cite web|url=http://xxldynamo.com.ua/trenfoto/treners-bio.htm|назва=Тренери ФК «Динамо» Київ|веб-сайт=xldynamo.com.ua}}</ref>
 
Першою командою у тренерській кар'єрі Анатолія Федоровича став [[Полтава|полтавський]] [[Ворскла (футбольний клуб)|«Колгоспник»]]. У березні [[1955]] року Зубрицький очолив полтавську команду, яку тільки на початку року заснували, ставши таким чином другим в історії цього футбольного клубу тренером після [[Костянтин Скрипченко|Костянтина Скрипченка]]. Тількіностворена команда одразу ж досягла результату — [[25 травня]] футболісти «Колгоспника» виграли [[Кубок Полтави з футболу|кубок Полтави]], обігравши у фіналі місцевий [[Локомотив (Полтава)|«Локомотив»]] з рахунком 2:1. Це дало змогу прийняти участь розіграші [[Кубок УРСР з футболу|кубку Української РСР]], однак там дійшовши до одної четвертої фіналу полтавці програли [[Суми|сумському]] [[Торпедо (Суми)|«Торпедо»]]. Перший свій сезон команда закінчила на восьмій сходинці чемпіонату. А у наступному полтавська команда зайняла вже друге місце у чемпіонаті України серед КФК і спромоглася виграти кубок УРСР серед команд колективів фізкультури, що дало змогу перевестися Колгоспнику у клас «Б» чемпіонату СРСР.<ref name="Колгоспник">{{cite web|url=http://vorskla.com.ua/ru/history/year_by_year/view-1995_1967.html|назва=1955-1967. Рождение команды. Годы становления.|веб-сайт=Офіційний сайт ФК «Ворскла»|мовою=ru}}</ref>
 
Восени того ж року, Анатолія Федоровича перевели в [[київ]]ське [[Динамо (Київ)|«Динамо»]], на посаду помічника головного тренера. В його обов'язки входило так само керівництво дублюючим складом. На той час у команді як раз з'явилися [[Лобановський Валерій Васильович|Валерій Лобановський]], [[Базилевич Олег Петрович|Олег Базилевич]], [[Трояновський Валентин Миколайович|Валентин Трояновський]], [[Біба Андрій Андрійович|Андрій Біба]], [[Ануфрієнко Володимир Миколайович|Володимир Ануфрієнко]] та інші. Усі ці футболісти починали свою кар'єру в українському гранді з дубля. Але відпрацювавши три роки у Києві, Анатолій Федорович покинув «Динамо».
 
У [[1959]] році колишній одеський зірковий воротар очолив [[Одеса|одеський]] [[Чорноморець (Одеса)|«Чорноморець»]]. Команда до того часу перебувала на 12 місці у турнірній таблиці класу «Б». Поступово гра колективу стала поліпшуватися. Наступні два роки «моряки» закріпилися у верхній частині турнірної таблиці, одеситизайнявши два роки поспіль четверте місце і сталипочали конкурентамиконкурувати у боротьбі за призові місця. АПід учас роботи в одеському клубі в Анатолія Федоровича склалися доволі незвичні відносини з основною зіркою «Чорноморця» тих часів, [[Фурс Костянтин Вікторович|Костянтин Фурс]]. На той час Фурс був чи не найкращим бомбардиром команди, але кар'єрі гравця заважало пияцтво та погана дисципліна. Однак, Зубрицький, все ж, закривав очі на проблеми футболіста. Одного разу Костянтин не з'явився вчасно в готель і його не хотіли пускати всередину. Тоді він проколов шини в автомобілі головного тренера і зник на кілька днів.<ref>{{cite web|url=http://football.sport.ua/news/19393|автор=Андрей Крикунов|назва=Кот на раскаленной крыше|мовою=ru|дата=08-12-2006|веб-сайт=football.sport.ua}}</ref> У [[1961]] році виграликоманда виграла турнір класу «Б», ставши чемпіонамичемпіоном Української РСР, після чого повиннівона повинна булибула проводитипровести перехідні ігри за вихід в клас «А» з [[донецьк]]им [[Шахтар (Донецьк)|«Шахтарем»]], але рішенням республіканської федерації футболу, матчі булибуло скасованіскасовано. І хоч за усіма футбольними правилами «Чорноморець» мав пройти далі, так як «гірники» тоді були найслабшою командою класу «А», однак здобуття кубка СРСР для київських чиновників вважалося вищим за регламент чемпіонату. Того ж року Анатолій Федорович, у віці 41-го року, отримав звання «Заслужений тренер Української РСР».
 
Наступного, [[1962]] року, після майже здобутої путівки до найвищого дивізіону футболісти змінили своє ставлення до футболу. На грі футболістів позначилися вихваляння та почесті