Вікіпедія

Зубрицький Анатолій Федорович: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
доповнення
доповнення
Рядок 11:
| зріст = 175 см
| вага = 78 кг
| прізвисько = '''В Одесі:''' ''Зубр''<ref name="Мазуренко"/><br/>'''У Кривому Розі:''' ''Тато''<br/>({{lang-ru|Папа}})<ref name="Мартынов"/>
| позиція = [[Воротар (футбол)|Воротар]]
| клубний гравець = {{Футболіст початок}}
Рядок 37:
}}
{{Інші значення|тип=прізвище|Зубрицький}}
'''Анато́лій Фе́дорович Зубри́цький''' ({{н}} [[20 листопада]] [[1920]], [[Одеса]], [[Українська РСР]], [[СРСР]]&nbsp;— {{†}} [[17 лютого]] [[2005]], [[Одеса]], [[Україна]])&nbsp;— колишній [[СРСР|радянський]] футболіст, грав на позиції [[Воротар (футбол)|воротаря]], радянський футбольний тренер. [[Майстер спорту СРСР]] ([[1948]]<ref name="Кривбас">{{cite web|url=http://fckryvbas.com.ua/statistic/zubr.htm|назва=Вони приводили «Кривбас» до перемог. А. Зубрицький.|веб-сайт=Офіційний сайт ФК «Кривбас»}}</ref>) та Заслужений тренер Української РСР ([[1961]]<ref name="Кривбас"/>). Ветеран [[Німецько-радянська війна|німецько-радянської війни]]. Один з найавторитетніших футбольних фахівців в Україні [[1960-ті|1960-х]]&nbsp;— [[1970-ті|1970-х]] років<ref name="Кривбас"/>. Засновник та перший керівник [[СДЮШОР «Чорноморець» імені А. Ф. Зубрицького|СДЮШОР «Чорноморець»]] ([[1975]]–[[1977]], [[1979]]–[[2005]]). Відомий виступами за [[Одеса|одеський]] [[Чорноморець (Одеса)|«Харчовик»]], [[київ]]ське [[Динамо (Київ)|«Динамо»]] та [[кишинів]]ський [[Зімбру (футбольний клуб)|«Буревісник»]]. У складі цих команд тричі ставав володарем [[Кубок УРСР з футболу|кубку Української РСР]], а також став переможцем зонального турніру [[Чемпіонат СРСР з футболу: перша ліга|класу «Б»]] [[Чемпіонат СРСР з футболу|чемпіонату СРСР]].
 
Головував тренерські штаби [[Полтава|полтавського]] [[Ворскла (футбольний клуб)|«Колгоспника»]], одеського «Чорноморця», [[дніпропетровськ]]ого [[Дніпро (Дніпропетровськ)|«Дніпра»]], київського «Динамо», [[Кривий Ріг|криворізького]] [[Кривбас (футбольний клуб)|«Кривбасу»]] та [[сімферополь]]ської [[Таврія (Сімферополь)|«Таврії»]]. У якості тренера Анатолій Федорович у різні роки вигравав кубок УРСР, двічі ставав переможцем зонального турніру класу «Б», а також виграв [[Чемпіонат СРСР з футболу серед дублерів|чемпіонат СРСР серед дублерів]].
Рядок 55:
{{oq|ru|...и вот я слышу: «Толя, выходи» - и я пошел. Игра была очень напряженной, счет ничейный, моменты все время возникали то у одних ворот, то у других. Я увидел поникшие головы наших игроков, как ни обидно, но я понял, что они не верят, что я не испорчу сделанное ими. Но все обошлось благополучно, я понял, что на меня они не в обиде по тому, как по-дружески «звезды» одесского футбола похлопывали меня поочередно по плечу, когда мы уходили с поля. Затем уже полная игра с «Торпедо», где я получил в прессе весьма лестные отзывы, а команда - два очка за победу.}}|Анатолій Зубрицький<ref name="Гайдаржи"/>}}
 
І хоча Анатолій дебютував у професійному футболі саме з «армійцями», для одеської публіки цей воротар був не знайомий і тому ще один «дебютний матч» Зубрицький зіграв [[16 червня]] [[1939]] року на [[Чорноморець (стадіон)|Стадіоні парку імені Шевченка]] проти [[Тбілісі|тбіліського]] [[Динамо (Тбілісі)|«Динамо»]]. Через те, що Михайличенко, все ще не одужав, Зубрицький знову зайняв ворота. Рахунок було відкрито на 3-й хвилині легендарним грузинським бомбардиром, [[Борис Пайчадзе|Борисом Пайчадзе]], але у середині першого тайму одеситам вдалося зрівняти рахунок, м'яч забив [[Онищенко Володимир Леонтійович|Володимир Онищенко]] на 28-й хвилині. По завершенні першого тайму рахунок так і закінчився нічийним. На початку другого тайму на 51-й хвилині «моряки» забили другий гол, повівши у рахунку, а 78-й хвилині [[Москва|московський]] арбітр зустрічі, Демідов, призначив у ворота одеситів пенальті, який виконав грузинський футболіст, [[Михайло Бердзенішвілі]], але вже через три хвилини одеська команда знову поченає вести у рахунку, дякуюючи другому голу від [[Калашников Петро Павлович|Петра Калашникова]]. На останніх хвилинах під час ще одної атаки тбілісців Зубрицький кинувся у ноги [[Борис Пайчадзе|Пайчадзе]], прийнявши удар на себе. Після чого довго лежав на газоні, не маючи змоги підвестися через отриману травму. А після наданої гравцю лікарської допомоги Анатолій знову, тримаючись за живіт, зайняв місце у створі воріт, адже замін більше в одеської команди не було. Після цього, на останніх секундах зустрічі, м'яч знову потрапив до ніг Бориса Пайчадзе, але той вибив м'яч в [[Вкидання м'яча (футбол)|аут]].{{sfn|Макаров|1963|с=19—21}}<ref name="Мазуренко">{{стаття|назва=Улыбка Зубрицкого|автор=Анатолий Мазуренко|дата=21-07-2005|посилання=http://vo.od.ua/rubrics/sport/2047.php|журнал=[[Вечерняя Одесса]]|випуск=№107}} {{ref-ru}}</ref> Того сезону Зубрицький відіграв за команду з «Південної Пальміри» всього вісім матчів, де пропустив 24 голи. І хоч у той час у складі одеської команди грало досить багато досвідчених футболістів свого часу, як [[Волін Михайло Іванович|Михайло Волін]], [[ОрєховОрехов Леонід Еммануїлович|Леонід ОрєховОрехов]], [[ХіжніковХіжников Микола Кондратійович|Микола ХіжніковХіжников]] тощо, але все ж за підсумками сезону команда вилетіла до [[Чемпіонат СРСР з футболу: перша ліга|Групи «Б»]], посівши останнє місце у турнірній таблиці.
 
У [[1940]] році Михальченко був [[Військовий обов'язок|призваний в армію]], завдяки чому Зубрицький став основним воротарем команди. Але незабаром на армійську службу був призваний і сам Анатолій. Завдяки клопотанню команди, він був залишений у військової частині, що розташовувалася в Одесі і продовжував виходити на поле у ​​складі команди, яка до того часу змінила товариство [[Динамо (спортивне товариство)|«Динамо»]] на «Харчовик». Втрата двох воротарів майже одночасно змусила керівництво та тренерський штаб шукати ще одного воротаря до команди «моряків». Це місце зайняли два нових гравці клубу&nbsp;— колишній воротар [[Донецьк|сталінського]] [[Шахтар (Донецьк)|«Стахановця»]] [[Ломакін Віктор Олексійович|Віктор Ломакін]] та [[Костянтин Дейніс]], однак більшість матчів у сезоні за команду, все ж, провів Анатолій. Вже наприкінці сезону Зубрицький, пройшовши «курс молодого бійця», почав виступав тільки в армійських футбольних та баскетбольних змаганнях за команду [[Одеський військовий округ|Одеського військового округу]]. Навесні того ж року футбольне керівництво міста намагалося повернути Анатолія до команди майстрів, але якраз у той час у [[Кишинів|Кишиневі]] проводилися змагання першості округу, тому командування військової частини пообіцяло перевести Зубрицького тільки у червні.<ref name="Мартынов"/>
Рядок 62:
Маючи вже усі потрібні документи, Анатолій на початку літа готувався знову повернутися у великий футбол, але у червні того ж року усі плани були зірвані початком [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]]. Військова частина, де перебував Зубрицький, брала участь у боях на кордоні з [[Румунія|Румунією]]. Під час відступу підрозділи вже під [[Миколаїв|Миколаєвом]] були оточені ворожою піхотою, а Зубрицький з іншими бійцями були захоплені у полон. Якийсь час військовиків тримали у місцевому морському шпиталі, після чого 40 солдат, серед яких був і Анатолій перевезли до села [[Коблеве]], що у [[Березанський район|Березанському районі]], [[Миколаївська область|Миколаївської області]], використовувати їх, як робочу силу на дорожніх роботах. [[16 жовтня]] [[1941]] року німецько-румунські війська [[Оборона Одеси (1941)|захопили]] [[Одеса|Одесу]]. Після цього полонених було наказано перевести до іншого лагеря. У ході переходу з місця на місце, колона колишніх радянських солдат розтягнулася на кілометри, при цьому охороняла її незначна частка румунських солдат, які не були вельми спостережливими. Під час переходу колоною [[Пересип (Одеса)|одеського Пересипу]], Зубрицький, побачивши, що практично уся місцевість вкрита невеличкими ямами-озерами та розбомбованими заводами, вирішив втекти. Тоді разом з ще одним полоненим Анатолій сховався на території одного з заводів, де вони чекали до вечора, а вибравшись з під укриття радянські солдати пішли до міста ховатися.
 
Добравшись до Одеси, Анатолій сховався у родичів і три тижні не виходив з дому. А згодом він дізнався, що на місцевому заводі «Кінап», що розташовувався на [[Вулиця Дальницька|вулиці Дальницькій]], 25 працює ціла спілка одеських футболістів. Серед них, зокрема, були і колишні колеги Анатолія: [[ОрєховОрехов Леонід Еммануїлович|Леонід ОрєховОрехов]], [[ХіжніковХіжников Микола Кондратійович|Микола ХіжніковХіжников]], [[Калашников Петро Павлович|Петро Калашников]], [[Брагін Олександр Петрович|Олександр Брагін]] та інші. Хоч виробництво на заводі було призначено для випуску кіноапаратури, новою місцевою владою його було переобладнано для ремонту автівок. Анатолій влаштувався туди вантажником, а згодом став шофером. Власником виробництва на той час був російський емігрант і коли він дізнався, що на нього працюють відомі футболіста, вирішив заснувати свою виробничу команду, назвавши її «Глорія-Форд». Нова одеська команда грала здебільшого з військовими румунськими командами з найближчих румунських міст, а також з іншою новою одеською командою «Вікторія», коди згодом перейшли ОрєховОрехов та [[Бесєдін Олександр Дмитрович|Бесєдін]]. І якщо в румунських військовиків «Глорія-Форд» впевнено вигравала, з «Вікторією» в робітників «Кінапу» було справжнє суперництво. Окрім того при німецько-румунській владі була відновлена [[Збірна Одеси з футболу|збірна Одеси]], яку відправили у турне в [[Румунія|Румунію]], де одеські футболісти відіграли декілька матчів з місцевими футбольними клубами, а Зубрицький виступав у ролі основного воротаря.
 
Після зайняття міста [[Радянська армія|радянською армією]] у квітні [[1944]] року, всіх футболістів, що залишилися у місті було об'єднано у команду «Динамо». Через те, що чемпіонат мав початися тільки наступного року у футболістів було достатньо часу на тренування та відновлення місцевого стадіону [[Спартак (стадіон, Одеса)|«Спартак»]]. Анатолій якраз був серед тих гравців. Одного разу Зубрицького та ще одного футболіста, Миколу ХіжніковаХіжникова, викликали до [[НКВС]]. Звісно це було звична справа для післявоєнного часу, адже колишніх полонених на той час у великій кількості відправляли до [[ГУЛАГ]]ів. Прийшовши до міського відділення НКВС, футболісти дізналися, що насправді їх викликали тому, що їм [[Народний комісаріат|народним комісаріатом]] було наказано їхати до [[Київ|Києва]].<ref name="Мартынов"/>
 
==== «Динамо» Київ ====
Рядок 93:
!{{abbr|ПМ|Пропущених м'ячів|0}}
!Ігор
!{{abbr|ПМ|Пропущених м'ячів|0}}
!ПМ
!Ігор
!{{abbr|ПМ|Пропущених м'ячів|0}}
!ПМ
|-
|rowspan="3" align=center valign=center|'''[[Зімбру (футбольний клуб)|«Буревісник» К]]'''
Рядок 244:
 
=== Тренерська кар'єра ===
 
==== 1955–1962 ====
Анатолій Федорович закінчив школу тренерів при Київському державному інституті фізичної культури (нині [[Національний університет фізичного виховання і спорту України]]), а у [[1955]] році заочно закінчив цей навчальний заклад, здавши екзамени на «відмінно».<ref>{{cite web|url=http://xxldynamo.com.ua/trenfoto/treners-bio.htm|назва=Тренери ФК «Динамо» Київ|веб-сайт=xldynamo.com.ua}}</ref>
 
Першою командою у тренерській кар'єрі Анатолія Федоровича став [[Полтава|полтавський]] [[Ворскла (футбольний клуб)|«Колгоспник»]]. У березні [[1955]] року Зубрицький очолив полтавську команду, яку тільки на початку року заснували, ставши таким чином другим в історії цього футбольного клубу тренером після [[Костянтин Скрипченко|Костянтина Скрипченка]]. Тількіностворена команда одразу ж досягла результату — [[25 травня]] футболісти «Колгоспника» виграли [[Кубок Полтави з футболу|кубок Полтави]], обігравши у фіналі місцевий [[Локомотив (Полтава)|«Локомотив»]] з рахунком 2:1. Це дало змогу прийняти участь розіграші [[Кубок УРСР з футболу|кубку Української РСР]], однак там дійшовши до одної четвертої фіналу полтавці програли [[Суми|сумському]] [[Торпедо (Суми)|«Торпедо»]]. Перший свій сезон команда закінчила на восьмій сходинці чемпіонату. А у наступному полтавська команда зайняла вже друге місце у чемпіонаті України серед КФК і спромоглася виграти кубок УРСР серед команд колективів фізкультури, що дало змогу перевестися Колгоспнику у клас «Б» чемпіонату СРСР.<ref name="Колгоспник">{{cite web|url=http://vorskla.com.ua/ru/history/year_by_year/view-1995_1967.html|назва=1955-1967. Рождение команды. Годы становления.|веб-сайт=Офіційний сайт ФК «Ворскла»|мовою=ru}}</ref>
Першою командою у тренерській кар'єрі Анатолія Федоровича у [[1956]] році став [[Полтава|полтавський]] [[Ворскла (футбольний клуб)|«Колгоспник»]], з яким він виграв [[Кубок УРСР з футболу|Кубок Української РСР]] серед команд колективів фізкультури. Восени того ж року, Анатолія Федоровича переводять в [[київ]]ське [[Динамо (Київ)|«Динамо»]], на посаду помічника головного тренера. В його обов'язки входило так само керівництво дублюючим складом. На той час у команді як раз з'явилися [[Лобановський Валерій Васильович|Валерій Лобановський]], [[Базилевич Олег Петрович|Олег Базилевич]], [[Трояновський Валентин Миколайович|Валентин Трояновський]], [[Біба Андрій Андрійович|Андрій Біба]], [[Ануфрієнко Володимир Миколайович|Володимир Ануфрієнко]] та інші. Усі ці футболісти починали свою кар'єру в українському гранді з дубля. Але відпрацювавши три роки у Києві, Анатолій Федорович покинув «Динамо».▼
 
▲Першою командою у тренерській кар'єрі Анатолія Федоровича у [[1956]] році став [[Полтава|полтавський]] [[Ворскла (футбольний клуб)|«Колгоспник»]], з яким він виграв [[Кубок УРСР з футболу|Кубок Української РСР]] серед команд колективів фізкультури. Восени того ж року, Анатолія Федоровича переводятьперевели в [[київ]]ське [[Динамо (Київ)|«Динамо»]], на посаду помічника головного тренера. В його обов'язки входило так само керівництво дублюючим складом. На той час у команді як раз з'явилися [[Лобановський Валерій Васильович|Валерій Лобановський]], [[Базилевич Олег Петрович|Олег Базилевич]], [[Трояновський Валентин Миколайович|Валентин Трояновський]], [[Біба Андрій Андрійович|Андрій Біба]], [[Ануфрієнко Володимир Миколайович|Володимир Ануфрієнко]] та інші. Усі ці футболісти починали свою кар'єру в українському гранді з дубля. Але відпрацювавши три роки у Києві, Анатолій Федорович покинув «Динамо».
У [[1959]] році колишній одеський зірковий воротар очолив [[Одеса|одеський]] [[Чорноморець (Одеса)|«Чорноморець»]]. Команда до того часу перебувала на 12 місці у турнірній таблиці класу «Б». Поступово гра колективу стала поліпшуватися, одесити стали конкурентами у боротьбі за призові місця. А у [[1961]] році виграли турнір класу «Б», ставши чемпіонами Української РСР, після чого повинні були проводити перехідні ігри за вихід в клас «А» з [[донецьк]]им [[Шахтар (Донецьк)|«Шахтарем»]], але рішенням республіканської федерації футболу, матчі були скасовані. І хоч за усіма футбольними правилами «Чорноморець» мав пройти далі, так як «гірники» тоді були найслабшою командою класу «А», однак здобуття кубка СРСР для київських чиновників вважалося вищим за регламент чемпіонату. Того ж року Анатолій Федорович, у віці 41-го року, отримав звання «Заслужений тренер Української РСР». Наступного, [[1962]] року, відбувся неприємний скандал&nbsp;— керівництво «Харчовика» разом із тренерським штабом запідозрило, що гравці команди почали навмисно «здавати ігри». Після проведеної розмови між командою та керівництвом було вирішено позбавити футболістів усіх премій, але Анатолій Федорович, вже не довіряючи гравцям, покинув клуб.<ref>{{стаття|автор=Ищук И.|назва=Павел Досич: «Черноморец» – это моя жизнь|журнал=Моряк Украины|дата=29-03-2013|}} {{ref-ru}}</ref>▼
 
▲У [[1959]] році колишній одеський зірковий воротар очолив [[Одеса|одеський]] [[Чорноморець (Одеса)|«Чорноморець»]]. Команда до того часу перебувала на 12 місці у турнірній таблиці класу «Б». Поступово гра колективу стала поліпшуватися, одесити стали конкурентами у боротьбі за призові місця. А у [[1961]] році виграли турнір класу «Б», ставши чемпіонами Української РСР, після чого повинні були проводити перехідні ігри за вихід в клас «А» з [[донецьк]]им [[Шахтар (Донецьк)|«Шахтарем»]], але рішенням республіканської федерації футболу, матчі були скасовані. І хоч за усіма футбольними правилами «Чорноморець» мав пройти далі, так як «гірники» тоді були найслабшою командою класу «А», однак здобуття кубка СРСР для київських чиновників вважалося вищим за регламент чемпіонату. Того ж року Анатолій Федорович, у віці 41-го року, отримав звання «Заслужений тренер Української РСР». Наступного, [[1962]] року, відбувся неприємний скандал&nbsp;— керівництво «Харчовика» разом із тренерським штабом запідозрило, що гравці команди почали навмисно «здавати ігри». Після проведеної розмови між командою та керівництвом було вирішено позбавити футболістів усіх премій, але Анатолій Федорович, вже не довіряючи гравцям, покинув клуб.<ref>{{стаття|автор=Ищук И.|назва=Павел Досич: «Черноморец» – это моя жизнь|журнал=Моряк Украины|дата=29-03-2013|}} {{ref-ru}}</ref>
Незабаром до тренера надійшла пропозиція очолити [[дніпропетровськ]]ий [[Дніпро (Дніпропетровськ)|«Дніпро»]]. Анатолій Федорович приступив до роботи з дніпрянами, команда стала набирати очки, але в липні [[1963]] року тренер був викликаний на прийом до [[Щербицький Володимир Васильович|Володимира Щербицького]], де йому повідомили про рішення ЦК компартії України призначити Зубрицького до кінця року головним тренером київського «Динамо». Після першого кола кияни в турнірній таблиці знаходилися в зоні аутсайдерів, а з приходом Зубрицького гра команди пожвавилася, з'явилися перемоги, покращився турнірне становище, але все ж чемпіонат команда закінчила на 9 місці. В кінці року в «Динамо» прибув новий головний тренер&nbsp;— [[Маслов Віктор Олександрович|Віктор Маслов]], який запропонував Зубрицькому залишитися другим тренером, але звиклий до самостійної роботи Анатолій Федорович відмовився, повернувшись до «Дніпра», де пропрацював до кінця [[1966]] року.
 
Наступного, [[1962]] року, після майже здобутої путівки до найвищого дивізіону футболісти змінили своє ставлення до футболу. На грі футболістів позначилися вихваляння та почесті
У [[1967]] році тренер очолив [[Кривий Ріг|криворізький]] [[Кривбас (футбольний клуб)|«Кривбас»]], але вже в наступному, [[1968]] році, за розпорядженням республіканського [[Спортивний комітет СРСР|спорткомітету]] був відряджений до [[Крим]]у, де два сезони тренував [[сімферополь]]ську [[Таврія (Сімферополь)|«Таврію»]], вивівши команду з 16 місця до групи лідерів.▼
які передчасно давалися гравцям минулого сезону, а також застілля, що супроводжувалися після перемог. Окрім того, дехто з гравців, розуміючи, що класі «А» рівень гри набагато вищий, ніж у другому дивізіоні не бажав підійматися у класі. До того ж основним суперником «моряків», який хотів підвищитися у класі були [[луганськ]]і [[Зоря (Луганськ)|«Трудові резерви»]]. І якщо команди за силою були приблизно рівні у футболі, то у «кабінетних справах» луганцям допомагав тодішній перший секретар місцевого обкому партії [[Шевченко Володимир Васильович (політик)|Володимир Шевченко]]. Результатом цього стали незрозумілі помилки суддів. У результаті, по завершенні сезону «Чорноморець» зайняв друге місце у турнірній таблиці після «чорно-білих». Щоправда чергова реформа не дала змоги «Трудовим резервам» потрапити до вищого дивізіону&nbsp;— [[Федерація футболу СРСР]] прийняла рішення заснувати другу підгрупу класу «А». Однак, не зважаючи на те, що у «моряків» були досить непогані шанси підвищитися у класі, Зубрицький покинув команду. Причиною стало те, що квартиру, яку обласний комітет пообіцяв тренеру за його заслуги, загарбав голова партійного комітету [[Чорноморське морське пароплавство|Чорноморського морського пароплавства]]<ref name="Мартынов"/>. Тому Анатолій переїхав до своєї сім'ї у Київ.
 
==== 1962–1970 ====
Незабаром до тренера від першого секретаря обкому партії, [[Щербицький Володимир Васильович|Володимира Щербицького]], надійшла пропозиція очолити [[дніпропетровськ]]ий [[Дніпро (Дніпропетровськ)|«Дніпро»]]. Прийнявши пропозицію, Анатолію Федоровичу поставили декілька завдань&nbsp;— по-перше, домогтися того, щоб дніпропетровська команда стабільно виступала у вищому дивізіоні, а по-друге, щоб дніпропетровці не опускалися нижче [[Запоріжжя|запорізького]] [[Металург (Запоріжжя)|«Металурга»]], вічного суперника «Дніпра». Анатолій Федорович приступив до роботи з дніпрянами, команда стала набирати очки, але у липні [[1963]] року тренер був викликаний на прийом до [[Щербицький Володимир Васильович|Володимира Щербицького]], який повідомив про рішення ЦК КПУ призначити Зубрицького до кінця року головним тренером київського «Динамо», яке тоді було близьке до вильоту з класу «А». І хоч було вже вирішено, що у [[1964]] році Зубрицького на посаді головного тренера змінить [[Маслов Віктор Олександрович|Віктор Маслов]], який на той час не міг переїхати з [[Ростов-на-Дону|Ростова-на-Дону]], Анатолій Федорович був змушений покинути Дніпропетровськ.
 
Залишивши у «Дніпрі» [[Родос Леонід Аркадійович|Леоніда Родоса]] та [[Черкаський Матвій Леонтійович|Матвія Черкаського]] управляти командою, Анатолій прибув до столиці республіки. Після першого кола кияни в турнірній таблиці знаходилися в зоні аутсайдерів. І хоч гравці київського гранду були доволі непогані, вони мало віддавали сил на тренуваннях, що позначилося й на офіційних іграх. А з приходом Зубрицького гра команди пожвавилася, з'явилися перемоги, покращився турнірне становище. Команда могла, по завершенні сезону, увійти до шістки команд вищого дивізіону, але гол [[Метревелі Слава Калістратович|Слави Метревелі]] у матчі з [[Москва|московським]] [[Торпедо (Москва)|«Торпедо»]] відправив «Динамо» на дев'яте місце. В кінці року, як і планувалося, до Києва прибув новий головний тренер&nbsp;— Віктор Маслов, який запропонував Зубрицькому залишитися другим тренером, але звиклий до самостійної роботи Анатолій Федорович відмовився, повернувшись до «Дніпра», де пропрацював до кінця [[1966]] року.
 
▲У [[1967]] році тренер, очоливчерез сімейні обставини був вимушений покинути Дніпропетровськ і переїхав до [[Кривий Ріг|криворізькийКривого Рогу]], де очолив місцевий [[Кривбас (футбольний клуб)|«Кривбас»]], але вже ву наступному, [[1968]] році, за розпорядженням республіканського [[Спортивний комітет СРСР|спорткомітету]] був відряджений до [[Крим]]у, де два сезони тренував [[сімферополь]]ську [[Таврія (Сімферополь)|«Таврію»]], вивівши команду з 16 місця до групи лідерів.
{{виписка|Пам'ятаю, коли ми були на зборах, він нас сильно ганяв. Команди, які перебували там разом з нами, виконували набагато менші навантаження. Анатолій Федорович весь час повторював: «Хлопці, це вам ще стане в нагоді в майбутньому!»
{{oq|ru|Помню,когда мы были на сборах, он нас сильно гонял. Команды, которые пребывали там вместе с нами, выполняли намного меньшие нагрузки. Анатолий Федорович все времяповторял: «Парни, это вам еще пригодится в будущем!»}}|[[Гладкіх Василь Іванович (футболіст)|Василь Гладкіх]]<ref>{{cite web|url=http://ffkr.org/content/view/6451/1/|автор=Клименко Р.|назва=Василий Гладких: "Всегда старались, чтобы не было претензий от болельщиков!"|дата=17-09-2010|веб-сайт=Офіційний сайт Федерації футболу Кривого Рогу|мовою=ru}}</ref>}}
 
Наприкінці [[1969]] року, не зійшовшись характерами з головою команди [[Заяєв Анатолій Миколайович|Анатолієм Заяєвим]], одесит залишив [[Сімферополь]], повернувшись ву [[Кривий Ріг]], де у нього склалися дуже добрі відносини з футболістами. Результат не змусив себе довго чекати. У [[1971]] році команда була одним з лідерів [[Чемпіонат СРСР з футболу: друга ліга|другої ліги]], але наприкінці першого кола наставникові криворізької команди стали наполегливо пропонувати знову очолити одеський «Чорноморець», а через деякий час, вольовим рішенням спорткомітету, Зубрицький був призначений головним тренером рідного клубу.
 
==== 1970–1979 ====
У [[1972]] році, очолюваний Анатолієм Федоровичем «Чорноморець», з перших матчів захопив лідерство у першій лізі. Команда впевнено рухалася до перемоги в турнірі, але втрати очок на фініші дозволили донецькому «Шахтареві» та [[ташкент]]ському [[Пахтакор (футбольний клуб)|«Пахтакору»]] обійти одеситів у турнірній таблиці. У [[1973]] році Зубрицький був звільнений від займаної посади.▼
Результат головування Зубрицьким «Кривбасу» не змусив себе довго чекати. У [[1971]] році команда була одним з лідерів [[Чемпіонат СРСР з футболу: друга ліга|другої ліги]], але наприкінці першого кола наставникові криворізької команди стали наполегливо пропонувати знову очолити одеський «Чорноморець», а через деякий час, рішенням спорткомітету, Зубрицький був призначений головним тренером рідного клубу.
 
▲У [[1972]] році, очолюваний Анатолієм Федоровичем «Чорноморець», з перших матчів захопив лідерство у першій лізі. Команда впевнено рухалася до перемоги в турнірі, але, втративсе очокж через незрозумілі поразки, Зубрицький знову запідозрив, що не усі гравці команди хочуть вийти у вищий дивізіон. Втративши очки на фініші, дозволили«Чорноморець» дозволив обійти себе у турнірній таблиці донецькому «Шахтареві» та [[ташкент]]ському [[Пахтакор (футбольний клуб)|«Пахтакору»]], обійтичерез одеситів у турнірній таблиці. Ущо [[1973]] роціроку ЗубрицькийАнатолій Федорович був звільнений від займаної посади.
 
Покинувши одеський клуб, Анатолій Федорович активно взявся за організацію і відкриття дитячої спортивної школи на базі чорноморця, ставши одним з творців цього навчального закладу, згодом виховав для радянського, українського та російського футболу багато відомих майстрів ([[Бєланов Ігор Іванович|Ігоря Бєланова]], [[Цимбалар Ілля Володимирович|Іллю Цимбалар]], [[Мочуляк Олег Леонідович|Олега Мочуляк]], [[Шматоваленко Сергій Сергійович|Сергія Шматоваленко]], [[Никифоров Юрій Валерійович|Юрія Нікіфорова]], [[Парфьонов Дмитро Володимирович|Дмитра Парфьонова]])<ref>{{cite web|url=http://www.chernomorets.odessa.ua/sdushor/sdushor_history_achievements/|назва=СДЮШОР. История и достижения|мовою=ru|веб-сайт=Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса}}</ref>.
Рядок 264 ⟶ 277:
У [[1974]] році колишній воротар відгукнувся на пропозицію з Кривого Рогу знову очолити «Кривбас». При ньому команда зайняла третє місце в українській зоні другої ліги, але пробитися в першу лігу через стикові матчі команда не змогла.
 
З [[1977]] року до [[1979]] рік працював директором СДЮШОР «Чорноморець». У той же час повернувся на тренерську роботу до «Чорноморця». Наприкінці сезону [[Чемпіонат СРСР з футболу 1977|1977]] року Анатолія Федоровича проінформував секретар одеського обкому, Кириченко, про рішення українського ЦК, за яким треба було допомогти [[львів]]ським [[Карпати (Львів)|«Карпатам»]] залишитися у [[Чемпіонат СРСР з футболу: вища ліга|вищій лізі]]. У задуманій схемі приймало участь три команди&nbsp;— одесити, [[Санкт-Петербург|ленінградський]] [[Зеніт (Санкт-Петербург)|«Зеніт»]] та, звісно, «Карпати». На той час, під кінець сезону, коли залишалося відіграти кожній команді по три матчі у «моряків» було найкраще становище&nbsp;— сьоме місце, а львів'яни знаходилися на 15-ій позначці, а отже, у зоні вильоту. За схемою у матчі з ленінграцями, що проходив у них «вдома», одесити мали програти з мінімальним рахунком і це б суттєво не нашкодило б їм, а «Зеніт» забезпечив би собі три очки, а у наступному турі, «Карпати» б мали виграти у ленінградців, забезпечивши себе 14-м місцем у турнірній таблиці. Однак, у першому договірному матчі, у [[Санкт-Петербург|Ленінграді]] «синьо-біло-блакитні», неочікувано виграли з рахунком 4:1<ref>{{cite web|url=http://www.fc-dynamo.ru/champ/prot.php?id=860300|назва=Чемпионат СССР 1977. 30 октября. Зенит (Ленинград) — Черноморец (Одесса) 4:1|мовою=ru|веб-сайт=Сайт уболівальників ФК «Динамо» Москва}}</ref>, при чому перші три голи вони забили у першому таймі, а тодішній тренер «Зеніту», [[Морозов Юрій Андрійович|Юрій Морозов]] чи то не знав про договір, чи то вирішив не діяти чесно. А у наступному турі, у матчі із «левами» команда Морозова відіграла у нічию 0:0<ref>{{cite web|url=http://www.fc-dynamo.ru/champ/prot.php?id=860600|назва=Чемпионат СССР 1977. 3 ноября. Зенит (Ленинград) — Карпаты (Львов) 0:0|мовою=ru|веб-сайт=Сайт уболівальників ФК «Динамо» Москва}}</ref>, через що львівська команда вилетіла у [[Чемпіонат СРСР з футболу: перша ліга|першу лігу]].<ref name="Мартынов"/>
З [[1977]] року до [[1979]] рік працював директором СДЮШОР «Чорноморець». У той же час повернувся на тренерську роботу в «Чорноморець» яку залишив у [[1979]] році, знову очоливши СДЮШОР «Чорноморець», залишаючись її беззмінним керівником до [[2005]] року. Серед вихованців Анатолія Федоровича є й футболісти, які виступали у складі [[Збірна України з футболу|збірної України]] на найбільш відомих турнірах світу. Так наприклад, [[1985]] року, у віці шести років, Зубрицький прийняв у свою школу вчилися [[Воронін Андрій Вікторович|Андрія Вороніна]].<ref>{{cite web|url=http://www.profootball.ua/2006/07/26/print:page,1,andrey_voronin_vybral_kumom.html|назва=Андрей Воронин выбрал кумом Тимощука|мовою=ru|веб-сайт=profootball.ua|дата=26-07-2006}}</ref>▼
 
▲ЗПропрацювавши [[1977]]ще рокудва дороки [[1979]] рік працював директором СДЮШОРтренером «ЧорноморецьЧорноморця». УАнатолій той же час повернувся на тренерську роботу в «Чорноморець» яку залишив у [[1979]] році,Зубрицький знову очоливши СДЮШОР «Чорноморець», залишаючись її беззмінним керівником до [[2005]] року. Серед вихованців Анатолія Федоровича є йбагато футболістифутболістів, якіщо згодом виступали, уяк складіза основну команду клубу, так і [[Збірна України з футболу|збірноїзбірну України]] на найбільш відомих турнірах світу. Так наприклад, [[1985]] року, у віці шести років, Зубрицький прийняв у свою школу вчилися [[Воронін Андрій Вікторович|Андрія Вороніна]], що згодом у складі «жовто-блакитних» вийшов до одної четвертої фіналу на [[Чемпіонат світу з футболу 2006|чемпіонаті світу 2006]].<ref>{{cite web|url=http://www.profootball.ua/2006/07/26/print:page,1,andrey_voronin_vybral_kumom.html|назва=Андрей Воронин выбрал кумом Тимощука|мовою=ru|веб-сайт=profootball.ua|дата=26-07-2006}}</ref>
 
==== Тренерська статистика ====
{{Розширити розділ|жовтень 2013}}
{|border=1 align=center cellpadding=4 cellspacing=2 style="background: ivory; font-size: 95%; border: 1px #aaaaaa solid; border-collapse: collapse; clear:center"
|+
Рядок 308 ⟶ 324:
|-
|rowspan="5" align=center valign=center|'''[[Дніпро (Дніпропетровськ)|«Дніпро» Д]]'''
|align="center"|[[Чемпіонат СРСР з футболу: перша ліга|клас «А»]]
|align="center"|[[Чемпіонат СРСР з футболу 1966|1966]]
|align="center"|35
Рядок 319 ⟶ 335:
|align="center"|-
|-
|align="center"|[[Чемпіонат СРСР з футболу: перша ліга|клас «А»]]
|align="center"|[[Чемпіонат СРСР з футболу 1965|1965]]
|align="center"|49
Рядок 330 ⟶ 346:
|align="center"|-
|-
|align="center"|[[Чемпіонат СРСР з футболу: перша ліга|клас «А»]]
|align="center"|[[Чемпіонат СРСР з футболу 1964|1964]]
|align="center"|39
Рядок 341 ⟶ 357:
|align="center"|-
|-
|align="center"|[[Чемпіонат СРСР з футболу: перша ліга|клас «А»]]
|align="center"|[[Чемпіонат СРСР з футболу 1963|1963]]
|align="center"|36
Рядок 355 ⟶ 371:
|-
|rowspan="5" align=center valign=center|'''[[Чорноморець (Одеса)|«Чорноморець» О]]'''
|align="center"|[[Чемпіонат СРСР з футболу: перша ліга|клас «Б»]]
|align="center"|[[Чемпіонат СРСР з футболу 1962|1962]]
|align="center"|41
Рядок 364 ⟶ 380:
|align="center"|37
|align="center"|60,16
|align="center"|{{Gold01}} Переможець зонального турніру класу «Б»
|-
|align="center"|[[Чемпіонат СРСР з футболу: перша ліга|клас «Б»]]
|align="center"|[[Чемпіонат СРСР з футболу 1961|1961]]
|align="center"|39
Рядок 375 ⟶ 391:
|align="center"|29
|align="center"|79,49
|align="center"|{{Gold01}} Переможець зонального турніру класу «Б»
|-
|align="center"|[[Чемпіонат СРСР з футболу: перша ліга|клас «Б»]]
|align="center"|[[Чемпіонат СРСР з футболу 1960|1960]]
|align="center"|34
Рядок 388 ⟶ 404:
|align="center"|-
|-
|align="center"|[[Чемпіонат СРСР з футболу: перша ліга|клас «Б»]]
|align="center"|[[Чемпіонат СРСР з футболу 1959|1959]]
|align="center"|29
Рядок 400 ⟶ 416:
|- style="background:lemonchiffon"
!colspan="2"| Всього !! 143 !! 86 !! 25 !! 32 !! 255 !! 125 !! 65,98 !!
|-
|rowspan="3" align=center valign=center|'''[[Ворскла (футбольний клуб)|«Колгоспник» П]]'''
|align="center"|{{abbr|ЧУРСР КФК|Чемпіонат УРСР з футболу серед КФК|0}}
|align="center"|1956
|align="center"|20
|align="center"|13
|align="center"|5
|align="center"|2
|align="center"|40
|align="center"|11
|align="center"|73,33
|align="center"|{{Gold01}} Володар [[Кубок УРСР з футболу|кубку УРСР]]
|-
|align="center"|{{abbr|ЧУРСР КФК|Чемпіонат УРСР з футболу серед КФК|0}}
|align="center"|1955
|align="center"|24
|align="center"|10
|align="center"|4
|align="center"|10
|align="center"|45
|align="center"|39
|align="center"|47,22
|align="center"|-
|- style="background:lemonchiffon"
!colspan="2"| Всього !! 44 !! 23 !! 9 !! 12 !! 85 !! 50 !! 59,09 !! <ref name="Колгоспник"/>
|-
! style="background: beige" colspan="3" align="left" |Всього за кар'єру
! style="background:beige"| 378422
! style="background:beige"| 177200
! style="background:beige"| 94103
! style="background:beige"| 107119
! style="background:beige"| 536621
! style="background:beige"| 362412
! style="background:beige"| 55,1153
! style="background: beige"|
|-
Рядок 436 ⟶ 477:
* {{Silver02}} Срібний призер [[Чемпіонат УРСР з футболу|чемпіонату УРСР]] ('''1'''): [[Чемпіонат УРСР з футболу 1956|1956]].
* {{Gold01}} Володар [[Кубок УРСР з футболу|кубку УРСР]] ('''1'''): [[Кубок УРСР з футболу 1956|1956]].
* {{Gold01}} Володар [[Кубок Полтави з футболу|кубку Полтави]] ('''2'''): 1955, 1956.
'''«Чорноморець» Одеса:'''
* {{Gold01}} Переможець зонального турніру [[Чемпіонат СРСР з футболу: перша ліга|класу «Б»]] [[Чемпіонат СРСР з футболу|чемпіонату СРСР]] ('''2'''): [[Чемпіонат СРСР з футболу 1961|1961]], [[Чемпіонат СРСР з футболу 1962|1962]].
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Зубрицький_Анатолій_Федорович