Вугор електричний: відмінності між версіями

Прорив у дослідженні електричних риб здійснив у середині ХХXX століття [[Ганс Вернер Ліссманн]], що народився у місті [[Миколаїв|Миколаєві]] і з 1934 року працював у [[Кембридж]]і. 1958 року, після семи років плідних експериментів і польових досліджень, у «Journal of experimental biology» опубліковано його статтю&nbsp;— «Про функції та еволюцію електричних органів риб». Ліссманн переконливо доводив, що електричні органи [[Мормирові|мормирових]] і гімнотових риб потрібні для орієнтування та спілкування<ref name="Элементы"></ref>.

[[Спинний плавець|Спинного]] й [[Черевний плавець|черевного плавців]] у електричного вугра немає, а [[Грудний плавець|грудні]] дуже невеликі й при русі риби, вочевидь, є лише стабілізаторами. Основним органом руху вугра слугує величезний [[анальний плавець]], що налічує до 350 променів і тягнеться від [[Анальний отвір|анального отвору]] до кінця хвоста. За допомогою рухів цього плавця вугор з однаковою легкістю може пересуватися вперед та назад, угору й униз. Рух променів анального плавця досягається наявністю двох груп м'язів, а саме&nbsp;— ''{{lang-la|musculi pinnales internalеsinternales}}'', прикріплених до ''spina internalis'' і розташованих назовні ''musculi pinnales аnalesanales externalis''<ref>[http://nabitablet.ru/chastnaya-ihtiologiya/1160-podotryad-elektricheskie-ugri.-gymnotoidei.html Технология рыбы]{{ref-ru}}</ref>.