Відмінності між версіями «Колективне сільське господарство»

'' Резолюція пленуму «Про сільське [[господарство]] України і про роботу на селі» ''стверджувала, що Україна має все необхідне, аби йти прискореними темпами попереду інших союзних республік у справі колективізації сільського господарства. В обстановці загального одурманювання лунали й поодинокі тверезі голоси. Нарком землеробства УСРР [[Шліхтер|О. Шліхтер]] і голова Колгоспцентру І. [[Гаврилов]] висловилися за те, щоб завершити колективізацію наприкінці п'ятирічки. Пленум створив комісію для вивчення питання про перспективи організації колгоспів у різних регіонах [[СРСР]]. Результати роботи комісії лягли в основу постанови ЦК ВКП(б) від ''5 січня 1930 р. «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву»'', в якій Україну було віднесено до групи регіонів СРСР, де колективізацію планувалося завершити восени 1931 р. або навесні 1932 р. Постанова ЦК закликала до «соціалістичного змагання в організації колгоспів» і розглядала сільськогосподарську артіль як найпоширенішу, але перехідну до комуни форму колгоспів.
 
Для забезпечення успішної колективізації. створювалися державні сільськогосподарські підприємства, які зосереджували наявну сільськогосподарську техніку і кадри механізаторів. Ці підприємства одержали назву машинно-тракторних станцій ([[МТС]]). Їхнім завданням було виробничо-технічне обслуговування колгоспів і радгоспів — головним чином тракторна оранка і комбайнове збирання хліба. Перша в Радянському Союзі МТС була створена у 1928 р. в Україні, у радгоспі ім. Т. Шевченка Берегівського району Одеської округи. Істотного впливу на сільськогосподарське виробництво МТС на початку колективізації не справили: в колгоспах переважала ручна праця, гужовий транспорт і традиційна агротехніка. Натомість інше''' завдання МТС''' — посилення впливу держави на село — вони забезпечували. Насильницьке створення колгоспів Селяни не бажали відмовлятися від своєї власності та передавати її в колгоспи. Лише грубе адміністрування, погрози, обіцянки щасливого й заможного життя змушували їх вступати в колгоспи. Вимуштруваний у дусі бездумного виконання рішень [[Москва|Москви]] партійно-державний апарат України виступив з рядом власних ініціатив щодо прискорення темпів колективізації. 24 лютого 1930 р. С. Косіор підписав лист-директиву місцевим партійним організаціям України, в якій ставилося завдання:'' «Степ треба цілком колективізувати за час весняної посівної кампанії, а всю Україну - до осені 1930 р.»''. Таким чином, вузьке коло партійних намісників центру, яким належала вся повнота влади в республіці, скоротило строки колективізації на 1—1,5 року. Ясна річ, досягти цього можна було лише грубим насильством, на що й націлювали місцевий актив. У січні 1930 р. голова Колгоспцентру СРСР Г. [[Камінський]], виступаючи перед [[представниками]] районів суцільної колективізації, сказав: ''«Якщо... ви перегнете палицю і вас заарештують, пам'ятайте, що вас заарештували за революційну справу»''. Отже, партійні й [[державні]] керівники заздалегідь «відпускали гріхи» насильникам, звільняючи їх від будь-яких правових чи моральних норм. У селі Передільському на [[Луганщина|Луганщині]] під керівництвом уповноваженого з округи була влаштована демонстрація з червоним і чорним прапорами. Демонстранти зупинялися біля кожного двору і пропонували господарю стати під червоний прапор - якщо він «за соціалізм», або під чорний — якщо той «за капіталізм». У Ровеньківському районі тієї ж округи уповноважений районний суддя засудив селянина до двох років ув'язнення за те, що він не вступив до колгоспу. У [[с. Григорівна|с. Григорівні]] Амвросіївського району Сталінської округи місцевий кооператив під тиском сільради перестав видавати товари тим біднякам, які не вступили до колгоспу. С. Косіор у звіті ЦК КП(б)У XI з'їзду КП(б)У (червень 1930 р.) визнав: ''«...Кожний партпрацівник на селі міг робити все, що йому заманеться»''. Зростали темпи колективізації. Якщо на 20 січня 1930 р. у республіці колективізовано 15,4 % селянських господарств, то на 1 березня - 62,8 %. До [[колгоспу]] забирали все: реманент, велику рогату худобу, коней, птицю. Колективізація перетворювалася на комунізацію.
 
==Опір селянства==
Колективізація викликала впертий опір селянства. У багатьох місцевостях України, у тому числі в тих, де партійні керівники ще недавно рапортували про намір протягом року досягти суцільної колективізації, мали місце антиколгоспні й антирадянські виступи. За приблизними підрахунками, загальна кількість повстанців в Україні 1930 р. становила майже 40 тис. чол. У деяких місцях для придушення заворушень радянські війська застосовували [[артилерія|артилерію]], підрозділи бронетехніки й навіть авіацію. Були випадки, коли армійські частини переходили на бік повстанців. Командир одного з каральних загонів у приватній розмові говорив: «Я старий більшовик. Я боровся як підпільник проти царя і потім воював у громадянську війну. Хіба я це все робив тільки для того, щоб тепер оточувати села кулеметами і віддавати своїм хлопцям наказ відкривати сліпо вогонь по беззахисних селянських масах? Ні, ні!». Але розрізнені селянські виступи були придушені. Поставлене в безвихідь селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. Село поринуло у вир самознищення. У 1928-1932 рр. в Україні було винищено близько половини поголів'я худоби. На його відновлення потрібні були десятиліття.
 
==«Розкуркулення» селянства ==
8

редагувань