|
Цей надзвичайно складний історичний факт сягає своїми коренями ще в [[Античність|античний період]]. [[Рим]] виховав у своїх громадян почуття переваги над усіма. Зачарування Римом не тільки збереглося в стародавніх народів, які прийняли [[християнство]], але й перейшло до [[варвар]]ів, які поселилися на руїнах [[Римська імперія|Римської Імперії]]. Римська єдина держава, римська культура — це були не порожні слова, а поняття з винятково цінним змістом огорнуті і овіяні славою старого Риму, [[єпископ]] Римський віддавна посів видатне становище у Християнській Церкві.
Римський єпископ вважав себе покликаним дбати «''про мир у всьому світі та добробут святих Божих церков''». У справі збереження істинного віровчення, Римська церква користувалася незаперечним [[авторитет]]ом. Не беручи постійної живої участі у догматичній боротьбі Сходу, [[Папа римський|папи]], тим не менше, напруженоуважно слідкували за нею й ніколи не втрачали можливості своєчасно висловлювати свої думки, які часто розросталися до великих [[трактат]]ів (як, наприклад, томос папи [[Лев I|Лева І]] Великого [[Халкідонський собор|IV Вселенського Собору]]), підказати влучні вислови, мовні звороти, котріщо могли б розробити тонкощі єретичних систем. Папи майже завжди вдало вставалиставали на бік [[ортодокс]]альноальних мислячихмислителів, входили в їхнє сумне становище, сприяли їм та підтримували їх. Початок суперечностей насамперед на Сході, а потім і в їхніх відносинах між Сходом і Заходом бувбуло покладенийпокладено заснуванням [[Константинополь]]ської [[архієпископ]]ії, а потім й піднесенням її як столичної. До [[Другий Вселенський Собор|ІІ Вселенського Константинопольського Собору]] [[381]] року першою [[Катедра|кафедрою]] на Сході вважалась [[Александрійська православна церква|Александрійська]].
Після згаданого Собору 381 року почалася боротьба між [[Константинополь|Константинополем]] та [[Александрія|Александрією]], яка закінчилася остаточною перемогою Константинопольського архієпископа над Александрійським папою на [[Халкидонський собор|IV Вселенському ХалкідонськомуХалкидонському Соборі]]. Ще раніше, на [[Ефеський собор|ІІІ Вселенському Ефеському Соборі]], втратила свої переваги [[Антіохійська православна церква|Антіохійська кафедра]]: антіохійській школі [[Несторій|Несторія]] була оголошена [[анафема]], [[Кіпр]]ська та [[Грузинська православна церква|грузинська церкви]] отримали [[автокефалія|автокефалію]]. З усуненням антіохійського [[Несторіанство|несторіанства]] та александрійського [[монофізитство|монофізитства]] зміцнилось [[Грецька православна церква|грецьке православ'я]] як таке, що йде середнім шляхом. Звичайно, підвищується роль і Константинопольської кафедри. Після ХалкідонськогоХалкидонського Собору константинопольський архиєпископ іяк канонічно, так і фактично став першим на Сході. Така ситуація склалася не в останню чергу й завдяки Римським [[понтифік]]ам. Папи з побоюванням слідкували за піднесенням нової столиці й співчували Антіохійському та Александрійському патріархам. Але догматична істина вимагала від них принципової позиції в канонічних питаннях. Попри те, що [[Канон (догма)|канони]] вказували Константинопольському архієпископу місце після Римського папи, в «Новому Римі» стали розуміти слово «мета» (після) в значенні хронологічному, а не розрядному. Константинопольські першоієрархи, спираючись на підтримку [[Візантійські імператори|візантійських імператорів]], стали домагатися якщо не переваги, то щонайменше рівності в справах з Римськими єпископами, такої ж [[юрисдикція|юрисдикції]] на Сході, яку Рим мав на Заході.
На противагу цьому в [[Рим]]і вседедалі більш очевидноочевидніше формувалося цілком визначене розуміння папства як особливих, встановлених [[Бог]]ом прав Римського єпископа у всій Вселенській Церкві. Зростання папізму особливо посилилося з падінням [[Західна Римська імперія|Західної Римської імперії]], коли Римська Церква залишилася єдиним світочем у хаосі, що охопив [[Західна Європа|Західну Європу]]. В творах папи Лева І Великого теорія абсолютного папського примату була вже виражена з максимальною чіткістю. За часів папи [[Лев IX|Лева IX]] з'явився фальшивий документ Donatio Constantini, в якому, начебто [[Костянтин Великий|імператор Костянтин]] визначив канонічні права папи над всією Християнською Церквою.
Приблизно з [[IX]] ст. у Римській Церкві починає формуватися [[догмат]] про безпомилковість повчання папи в справах [[віра|віри]] та [[мораль|моралі]], якщо він говорить з кафедри ([[ex cathedra]]). В свою чергу Константинопольський патріарх [[Фотій (патріарх)|Фотій]] сформулював у своїй «Епаногозі» вчення про царську та патріаршу владу. Фотій наголошував на тому, що «''патріарх є живим і духотвореним образом [[Христос|Христа]], який всіма своїми вчинками та словами виражає істину''». Обидві тенденції суперечили тому розумінню церковного устрою, яке склалося в епоху [[Вселенський собор|Вселенських Соборів]].
[[Файл:StPhotios.jpg|thumb|[[Фотій (патріарх)|Фотій (Феофілакт)]]]]
Різко загострилися відносинистосунки між Римською та Константинополькою церквами в період правління [[Фотій (патріарх)|патріарха Фотія]] ([[857]]—[[869]] роки, помер у [[897]]),. формальнимФормальним приводом до цього загострення стали претензії Великої Церкви на юрисдикцію над [[Болгарське царство|Болгарією]]. Але фактично непомірні амбіції патріарха Фотія, який [[879]] року оголосив себе Вселенським патріархом і домагався створення [[Теократія|теократичної]] [[монархія|монархії]], вважаючи себе єдиним кандидатом на голос в ній (пізніше, в [[ХІ]] ст. спробу оволодіти крім духовної, також і державною владою зробив [[МихаїлМихайло Кіруларій]]). Патріарх Фотій вперше сформулював обрядові та догматичні відмінності Римської Церкви від церков Східних.
== Розкол ==
|
