Аннали (Тацит): відмінності між версіями

|Написаний = кін. I — поч. ІIII ст. н. е.

'''«Аннали»''' — поруч із «Історією», є однією з найбільших праць [[Публій Корнелій Тацит|Корнелія Тацита]]. «Історія» є першою великою працею цього історика. Вона написана швидше, ніж «Аннали», хоча описує події, які відбувались після подій, описаних у «Анналах». Підтвердженням цьому є те, що у своїй останній книзі він посилається на «Історію», завершену ним у кінцінаприкінці першого десятиліття ІІII століття. Твір перекладено українською, у 2013 році Аннали випустило видавництво Український письменник<ref>http://www.ukrpsm.com.ua/4gotyetsya.html</ref>.

Складалися «Аннали» при [[Траян]]і, з [[109]] по [[116]] роки. Вони складалися з 16 книг, які описували 14-68 роки, тобто правління імператорів з династії Юліїв-Клавдіїв: Тіберія (14-37), Калігули (37-41), Клавдія (41-54), Нерона (64-68). «Аннали» не дійшли до нас повністю: книги з VII по Х зовсім невідомі, V, VI, XI i XVI — дійшли з пропусками або в уривках, повністю дійшли лише книги з ІI по IV та з ХІІXII по XV-ту. Ті книги, що збереглися, повідомляють про правління трьох принцепсів династії Юліїв-Клавдіїв. Перші шість оповідають про правління Тиберія, через що називаються «тиберієвими»; ХІXI,ХІІ XII — про Клавдія, відповідно, називаються «клавдієві»; останні чотири — про правління Нерона, але без двох останніх років («неронові»). Недостатньо повідомлень про правління Калігули, Клавдія (від початку до 47 року) й Нерона в проміжку між 64 та 68 роками.

При перегляді попередньої історіографії Тацит звернув увагу на те, що знамениті римські історики дуже красномовно описали минулі перемоги та невдачі римлян. Коли влада опинилася в одних руках (після битви при Акції у 31 р. до н. е.), почалося писання історії для того, щоб задовольнити правління. Тацит же говорить, що він старається писати «без гніву і пристрасті» (sine ira et studio). Нема підстав заперечувати точність викладених ним фактів, однак він приводив власне трактування і був об'єктивний далеко не завжди. Тацит писав з явною моралізаторською тенденцією. Відсутність чесноти він вважав звироднілістю і занепадом для людини. Ось його слова щодо мети «Анналів»: «Я вважаю найважливішим обов'язком Анналів зберегти пам'ять про прояви чесноти і протиставити ганебним словам і справам залякування ганьбою в потомстві» (Аннали, III, 65; у перекладі Г.&nbsp;С.&nbsp;Кнабе). У викладі історії Тацит обмежився історією міста-держави, не беручи до уваги всю імперію. Він висунув на перший план фігури імператорів і придворних, а про Італію, провінції і людей, що робили там політику, говорить мимохідь. Історик виявився також хорошим психологом у оцінці діянь політиків. Однак, через особисті переживання, особливо при Доміціані, він вважає за краще виявляти усі їхні хиби. Тацит удавався до риторики дуже стримано, але використовував її в приголомшливих описах глядача, розрахованих на ефектість. Питання про джерела історика досить заплутане. У «Історії» він посилається на [[Пліній Старший|Плінія Старшого]] і записки [[Мессала|Мессали]]. У «Анналах» цитує Плінія Старшого, [[Фабій Рустік|Фабія Рустіка]], записки [[Юлій Агрипина Молодший|Юлія Агрипини Молодшого]].

* Кнабе&nbsp;Г.&nbsp;С. 'Корнелий Тацит' — Москва: Наука, 1981. — сС. 208.