Хіпі: відмінності між версіями

Значного поширення контркультура хіппі набула у колишньому [[СРСР]]. Починаючи з [[1967]] у [[Москва|Москві]] і містах, розташованих близько до західного кордону - [[Ленінград]]і, [[Таллінн]]і, [[Рига|Ризі]], [[Вільнюс]]і, [[Каунас]]і, [[Ґродно]], [[Львів|Львові]], з'являються великі групи довговолосих. На початках вони, так чи інакше, були включені до протестних акцій і піддавалися репресіям — арешт групи Шарніра у Львові в листопаді [[1970]], розгони демонстрацій у Москві ([[1 червня]] [[1971]]), Гродно і Вільнюсі (в серпні [[1971]]), заворушення в Каунасі після самоспалення [[Ромас Каланта|Ромаса Каланти]] (травень [[1972]]). Репресії спричинилися до виникнення [[Система|Системи]] - неформальної мережі осередків хіпі по всій території Союзу, яка могла функціонувати в напівпідпільних умовах [[андеґраунд|андеґраунді]] (надавати житло, адреси по всій території Союзу, проводити культурні заходи - підпільні рок-концерти, виставки). Завдяки цьому рух в СРСР проіснував набагато довше, аніж на Заході. Витворився певний кодекс поведінки, хіпі чітко вирізняли себе від членів традиційного суспільства («цивільних»), заперечували комсомол, службу в армії, працю на радянських підприємствах. Одночасно з цим вони уникали однозначних політичних кроків, через що їм не так просто було "пришити" політику. Постійним місцем збору хіпі в СРСР від початку 1970-их рр. і аж до горбачовської [[Перебудова|Перебудови]] був Таллінн, оскільки режим в Естонії був найбільш толерантним. Сюди з'їжджалися на початку травня, коли починався автостопний сезон. 1 червня на [[День захисту дітей]] їхали до Москви. Щоліта, починаючи з [[1978]], відбувалися всесоюзні хіпі-[[сейшни]] на річці [[Ґауя|Ґауї]] недалеко від Риги, під час святкування [[Ліго]] (латиського Івана Купала), їх започаткував [[Михаїл Бомбін]] з Риги. Найважчим для хіппі виявився період [[андроповщина|андроповщини]] [[1982]]-[[1984]] рр., коли багатьох учасників руху було арештовано і запроторено в тюрми і психушки. Із початком [[Перебудова|Перебудови]] і [[Гласность|Гласності]] в середовищах Системи з'являються спроби переосмислити ідеологію - маніфест «Хиппи от Системы к Богу» Генерала, Сталкера і Вороб'я (Москва, [[1986]]) та інші. Процеси демократизації в СРСР привели до виходу Системи з підпілля і, як наслідок, до її розпаду.

 

Найбільшою в Україні була хіп-тусовка у Львові, де традиційними були орієнтація на Захід і демократичні цінності. Перші розрізнені групи хіпуючої молоді були об'єднані у [[1968]]-[[1970]] В'ячеславом «Шарніром» Єреськом. Учасники групи Шарніра збиралися напівтаємно на місці польського [[Цвинтар Орлят|Цвинтаря Орлят]] біля [[Личаківський цвинтар|Личаківського цвинтаря]]. З їхнього середовища вийшов перший з відомих маніфестів хіппі, також вони започаткували культ [[Джимі Хендрикс|Джимі Хендрикса]] у Львові, зразу після його смерті у вересні 1970 року. Проте у листопаді 1970-го Шарнір, який, окрім пацифізму, захоплювався ще й нацистською автентикою і трофейною зброєю, був арештований.