Розкол Християнської церкви 1054: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 24:
== Сприйняття розколу на Русі ==
Покинувши Константинополь, папські легати відправилися в Рим окружним шляхом, щоб сповістити про відлучення Михайла Кіруларія інших східних ієрархів. Серед інших міст вони відвідали [[Київ]], де з належними почестями були прийняті великим князем
У наступні роки Руська Церква не займала однозначної позиції в підтримку якої-небудь зі сторін конфлікту, хоча й зберігала східний обряд.<ref>Muller L. Des Metropoliten Ilarion Lobrede auf Vladimir den Heiligen und Glaubensbekenntnis. Wiesbaden, 1962 (нім.)</ref> Якщо ієрархи грецького походження були схильні до антилатинської полеміки, то властиво руські священики і правителі не тільки не брали участь у ній, але й не розуміли сутності пропонованих греками до Рима претензій догматичного й обрядового характеру.<ref>Висковатый К. К вопросу об авторе и времени написания «Слова к Изяславу о латинах» // Slavia. Praha, 1939. Т. 16, сс. 535—567</ref><ref>Подскальски Г. Богословская литература Киевской Руси, 988—1237 гг. т. 1. Спб., 1996, сс. 294—296</ref> Таким чином, Русь підтримувала спілкування і з Римом, і з Константинополем, приймаючи ті або інші рішення залежно від політичної необхідності.
Двадцять років через послу «поділу Церков» мав місце знаменний випадок звернення великого князя Київського ([[Ізяслав I Ярославич|Ізяслава Ярославича]]) до авторитету папи св. [[Григорій VII (папа римський)|Григорія VII]]. У своїй зваді з молодшими братами за Київський престол Ізяслав, законний князь, змушений був утекти за кордон (в [[Польща|
Близько [[1089]] у Київ до митрополита [[Іоан ІІ (митрополит київський)|Іоанна ІІ]] прибуло посольство [[антипапа|антипапи]] Гіберта ([[Климент ІІІ|Климента ІІІ]]), очевидно, що бажав зміцнити свої позиції за рахунок його визнання на Русі. Іоанн, будучи за походженням греком, відповів посланням, хоча й складеним у самих шанобливих вираженнях, але все-таки спрямованому проти «омани» латинян (це перше за часом неапокрифічне писання «проти латинян», складене на Русі, хоча й не руським автором). Однак, наступний митрополит, Єфрем (русич за походженням) сам послав у Рим довірену особу, ймовірно, з метою особисто впевнитися на місці в стані речей; в [[1091]] цей посланець повернувся
У Києві були латинські монастирі (у тому числі [[Домініканці (орден)|домініканський]] — з [[1228]]), на землях, підвладних руським князям, з їхнього дозволу діяли латинські [[місіонер]]и (так, в [[1181]] князі Полоцькі дозволили ченцям-[[августинці|августинцям]] з [[Бремен]]а хрестити підвладних їм [[латиші|латишів]] й [[ліви|лівів]] на [[Західна Двина|Західній Двіні]]). У вищому стані укладалися (до невдоволення греків) численні змішані [[шлюб]]и. Великий західний вплив помітно в деяких сферах церковного життя. Подібна ситуація зберігалася до [[татаро-монгольська навала|монголо-татарської навали]].
| |||