Останнє зіткнення [[Візантія|Візантії]] з Римом склалося в середині [[11 століття|ХІ століття]] і означало повний розрив між Римською та Константинопольською Церквами, який пізніше було названо Великим церковним розколом. Константинопольський архієпископ [[Михаїл Кіруларій]] (1043—1108 рр.) надзвичайно енергійно прагнув підкорити собі Александрію, Антіохію та Єрусалим й одночасно зрівнятися в правах з Римським папою. Як і патріарх [[Фотій (патріарх)|Фотій]] [[Михаїл КерулларійКіруларій]] огортає свої домагання догматичною оболонкою. Воднораз у листі до папи Лева ІХ (1048—1054) патріарх пише, що він згоден називати папу Вселенським патріархом (хоча Римський єпископ був так званий ще на Халкідонському Соборі) підтримувати єдність, навіть не звертаючи уваги на догматичні та обрядові відмінності (які не мають принципового значення), але папа визнає Константинопольського патріарха рівним йому в канонічних правах. іІ хоча папа Лев ІХ на той час потребував союзу з Візантією проти норманів, однак честь Римської кафедри для нього була вищавищою надпонад усе. [[Лев IX (папа)|Лев ІХ]] відправив [[1054]] року до [[Константинополь|Константинополя]] кардинала Гумберта (найосвіченіший [[теолог]] і каноніст того часу), канслераканцлера Фрідріха, архиєпископаархієпископа Альмафійського Петра. Візантійський імператор [[Костянтин IX Мономах|Костянтин IX]], прагнучи примирення сторін влаштував [[колоквіум]] між кардиналом [[Гумберт]]ом і богословом Студійського монастиря Нікитою, тому що сам патріарх [[Михаїл КерулларійКіруларій]] був слабеньким теологом. В результаті диспуту Нікита визнав свою поразку, але патріарх продовжував наполягати на своїх претензіях ій підбурювати народ проти римських легатів. Був скликаний Собор і патріарх вказав місце папським легатам позаду грецьких архієреїв, що було порушенням канонів ій порядку [[диптих]]а. Тоді під час патріаршого богослужіння 15 липня 1054 року кардинал Гумберт, архієпископ Петро та канцлер Фрідріх поклали на вівтар Софіївського Собору буллу екскомунікації та [[Анафема|анафеми]] щодо патріарха і його прихильників, яку вони склали як повноважні представники вже померлого на той час папи Лева ІХ. Після цогоцього вони залишили столицю.<ref>[http://www.unavoce.ru/library/excommunication_caerularius.html Краткий отчет о том, что проделали послы Святого Римского и Апостольского Престола в Царствующем Граде (рос.)]</ref> [[Михаїл КерулларійКіруларій]] запросив їх на новий колоквіум, передбачаючи вчинити над ними розправу руками підбурюваного натовпу. Імператор [[Констянтин IX Мономах|Констянтин ІХ]], відчуваючи щось недобре, вимагав власної присутності на диспуті, але тоді [[патріарх]] сам відмовився від колоквіуму. 20 липня 1054 року [[Михаїл КерулларійКіруларій]] зачитав текст анафеми Римській Церкві. Сам патріарх вважав це остаточним розділенням церков, але Александрія, [[Єрусалим]] ій особливо [[Антак'я|Антіохія]] продовжували підтримувати тісні стосункивідносини з [[Рим]]ом. Папа [[Стефан IX (X)|Стефан IX]] ([[1057]]—[[1058]]) та імператор [[Священна Римська Імперія|Священної Римської Імперії]] [[Генріх III (імператор Священної Римської Імперії)|Генріх III]] запрошували [[Константинополь]] до єднання, на що [[Михаїл КерулларійКіруларій]] відповів відмовою. <ref>[http://www.newadvent.org/cathen/10273a.htm Михаїл Керулларій (англ.)]</ref>
Розкол у християнстві був породжений ще й різним становищем церкви у Західній та Східній Римських імперіях. Відсутність централізованої влади у Західній імперії сприяла посиленню ролі римських пап. У Східній імперії патріарх підпорядковувався імператору, який був і главою церкви. Західна церква була політично незалежнішою та централізованішою. Особливості історичного розвитку ій функціонування Західної та Східної церков зумовили відмінності в церковній догматиці, церковній організації, богослужінні. Тому розкол 1054 року лише організаційно оформив розбіжності, які століттями існували між християнськими церквами.
