П'ятничани (Львівський район): відмінності між версіями

== Період Речі Посполитої ==

Після смерті князя Юрія II, останнього з династії галицько-волинських князів Романовичів, в 1340 році, почалася жорстока боротьба за галицько-волинські землі між Польщею, Угорщиною, татарами та литовським князем [[Любарт]]ом. Вже в цьому ж 1340 році польський король Казимир Великий напав на Львів і завоював його, перебравши [[клейноди]] галицько-волинських володарів. Галицько-волинські бояри, під проводом перемишльського воєводи Дмитра, намагалися утримати управління держави в своїх руках, однак даремно. В 1387 році [[Галичина]] з [[Холмщина|Холмщиною]] були прилучені до Польщі. Галичину поділено на руське і белзьке воєводства, а їх землі польські королі стали роздавати польським вельможам і дрібній шляхті. В 1435 році був заведений польський державний устрій, який усю землю передавав польській шляхті, що розбудовувала великі маєтки і прикріпляла до них селян.

Починається поступова польська колонізація галицьких земель, яка вже в середині 16 ст. спричиняє постійне переселення селян і міської бідноти зі східних воєводств Польщі — Ряшівського, Келєцького, Краківського і особливо Люблінського, на галицькі землі. «Масове переміщення польського населення на Україну було викликане наявністю тут деяких свобод, ослабленням Речі Посполитої, після приєднання України до Росії і поразкою Польщі у війні з Туреччиною ([[Бучацький мирний договір|Бучацький мир]] 1672 р.)». На галицьких землях польські переселенці поселяються переважно у містах, передусім, — у малих містечках, а також при панських дворах, так званих [[фільварок|«фільварках»]]. В Бібреччині такі переселенці з'являються в 15 ст. і поселяються тільки в Бібрці та в тих селах, де були магнатські, землевласницькі двори — палаци, тобто при дворах, а не в самих селах, хоч підтримували зв'язки з селянами і деколи навіть споріднювалися.