Електронні музичні інструменти: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 62:
В перших, класичних, моделях, створених самим Львом Терменом, крування звуком відбувається в результаті вільного переміщення рук виконавця в електромагнітному полі поблизу двох металевих [[антена|антен]]. Виконавець грає стоячи. Зміна висоти звуку досягається шляхом піднесення руки до правої антени, в той час як гучність звуку керується за рахунок наближення іншої руки до лівої антени<ref>Electricity, a Musical Liberator // Modern Music, March-April 1931, P.26-31</ref>. Саме ця модель терменвокса отримала найбільш широке поширення в світі. Існує цілий ряд фірм, які виготовляють інструменти цього типу.
1920-ті ознаменувалися закінченням механічної доби і розквітом доби електрики. В 1922, в Парижі, Даріус Мійо розпочав експерименти з "вокальними трансформаціями при зміні швидкості фонографа". Вони продовжувалися до 1927-го року.
В цю декаду з'явилися і терменвокс, і тратоніум, і "Хвилі Мартено". Спочатку "Хвилі.." створювалися для передачі мікротонів, знайдених в індійській музиці. Моріс Мартено винайшов "Хвилі Мартено" в 1928 і незабаром продемонстрував в Парижі. Цей інструмент дуже полюбився багатьом композиторам, включаючи: П'єра Булеза, Артура Онеґґера, Андре Жоліве, Шарля Кьоклена, Олів'є Мессіана, Даріусу Мійо, Жилю Трамбле і [[Едґара Вареза]]. Джонні Ґрінвуд, учасник Radiohead, використовує його в своїх композиціях і більшості пісень гурту. В 1937, Олів'є Мессіан написав Fête des belles eaux для відразу 6-ох "Хвиль Мартено", а також включив сольні партії для нього в T«rois petites liturgies de la présence divine» (1943-44) і «Турангаліла-симфонія».
== Сучасні електронні інструменти ==
| |||