Байбузи (село): відмінності між версіями

* назва [[татари|татарського]] походження і складається з двох слів - — «бай» та «буза». Перше означає ''багатий, могутній'' або ''господар, статний чоловік''; друге — - ''сірий, сріблястий, сивий''. Назва давалась у якості імені дітям з побажанням дожити до сивої старості або прізвиська поважним людям;

* назва татарського походження і походить від ''бузи -'' — напою з проса, яке сіяли татари, що залишились тут проживати після монголо-татарської навали;

Точної дати заснування села невідомо. Однак виявлені поблизу села залишки поселень епохи неоліту[[неоліт]]у та періоду [[київська Русь|Київської Русі]] свідчать про залюднення місцевості з давніх часів. На східній околиці піднімається курган над берегом річки [[вільшанка (притока Дніпра)|Вільшанка]], відомий як "''Стара Січ"''. На західній околиці містяться кургани ''Климовщина'' та ''Чернещина''. На останньому ще до монголо[[татаро-монгольська навала|татаро-татарськоїмонголської навали]] існував монастир, який був зруйнований та пограбований татарами. Щодо Климовщини, то існує легенда про можливість знайти золото у пісках під [[великдень|Пасху]].

З кінця [[14 століття]] придніпровські землі потрапили у володіння [[ВКЛ|Литви]], а з кінця [[16 століття]] — - [[польща|Польщі]]. Саме від тиску польської влади почались утворюватись [[козаки|козацькі]] загони і село не стало винятком. Байбузівські козаки брали участь у [[визвольна війна українського народу|визвольній війні Богдана Хмельницького]], [[12 липня]] [[1656]] року один з універсалів [[богдан Хмельницький|гетьман]] підписав саме у Байбузах. [[1796]] року у селі була збудована дерев'яна церква. На початок [[19 століття]] у селі проживало 340 осіб і воно відносилось до володінь В. Енгельгарда. Станом на [[1864]] рік у селі проживало вже 1236 осіб, вони займались в основному землеробством, а восени та взимку - — ткацтвом та торгівлею деревним вугіллям.

На [[1900]] рік у селі проживало 2034 особи і основним видом діяльності населення стало [[ткацтво]]. Селом володіла поміщиця Балашова, якій належало 2852 із 3693 десятин. [[1891]] року був збудований спиртовий завод в урочищі ''Рудка'', [[1907]] року - — кінний завод, а на річці Вільшанці[[вільшанка -(притока Дніпра)|Вільшанці]] — водяний млин. У 1907-[[1909]] роках у Байбузах збудовано нову церкву, стару розібрали, а з матеріалів у [[1913-]]–[[1914]] роках збудували нову школу (перша школа була організована [[1861]] року у будівлі волосного управління). Прикрасою церкви стала чудотворна [[Байбузівська ікона Божої Матері]]. [[1933]] року, в часи [[СРСР|радянської влади]], церква була закрита, а в будівлі облаштували школу (вона згоріла в роки Другої світової війни). Під час [[перша світова війна|Першої світової війни]] на фронт було мобілізовано 247 чоловік.

У лютому [[1919]] року у селі була проголошена радянська влада. [[1928]] року створено 3 ТСОЗи: "«Іскра"», "«Перемога"» та "«Більшовик"», які [[1930]] року реорганізовані у колгосп "«Іскра"». З [[1924]] року працювали лікбез та будинок-читальня, [[1927]] року відкрито сільський клуб та медпункт, введено семирічне навчання у школі, почали діяти гуртки та бібліотека. В роки [[голодомор в Україні 1932-1933|голодомору]] у селі загинуло близько 500 осіб. Після арешту та розстрілу у [[київ|Києві]] начальника КВО, уродженця села, Григорія Рябоконя, селом пройшли масові репресії. Понад 40 селян [[1937]] року були арештовані та розстріляні. В роки [[друга світова війна|Другої світової війни]] під час окупації загинуло 17 селян (через таку малу кількість ходить легенда про допомогу чудотворної ікони). На фронтах воювало 475 односельчан, 298 з яких загинули, а 175 нагороджено орденами та медалями.

Після війни почалось відновлення села, найбільшого розквіту воно зазнало у [[1970-ті|1970-их]] роках. Тоді був збудований міст через [[вільшанка (притока Дніпра)|Вільшанку]], заасфальтовано вулиці, проведено газ, збудовано капітальні колгоспні двори, кінний завод, збудовано нову школу. В роки незалежності було відновлену церкву.