Байбузи (село): відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
|||
Рядок 1:
{{пишу}}
{{Село
| назва = Байбузи
Рядок 36 ⟶ 37:
}}
'''Ба́йбузи'''
== Етимологія ==
Існує декілька версій походження назви села:
* назва татарського походження і складається з двох слів - «бай» та «буза». Перше означає багатий, могутній або господар, статний чоловік; друге - сірий, сріблястий, сивий. Назва давалась у якості імені дітям з побажанням дожити до сивої старості або прізвиська поважним людям;
Одна з версій стверджує, що назва села татарського походження(буза-напій із проса). За легендою у цій місцині після монголо-татарського нашестя осіла частина татар. ▼
* назва татарського походження і походить від бузи - напою з проса, яке сіяли татари, що залишились тут проживати після монголо-татарської навали;
[[Похилевич Лаврентій Іванович]] запропонував у "Сказаниях о населенных местностях Киевской губернии" (1864 р.) інший варіант походження назви: "Літ за півторасто на тому місці, де нині село знаходится, серед непрохідних болот, був хутір з пасікою Пожежського жителя Байбузи.(Є дворянське прізвище - Литовське Байбузи, що походить від татарського Мурзи). Через деякий час кількість жителів збільшилась, і з'явилось село".▼
Існує декілька версій походження назви села:
▲Одна з версій стверджує, що назва села татарського походження(буза-напій із проса). За легендою у цій місцині після монголо-татарського нашестя осіла частина татар.
▲[[Похилевич Лаврентій Іванович]] запропонував у
Точної дати заснування села невідомо але археологами біля села були знайдені рештки поселень епохи [[неоліт]]у, це є доказом що люди селились на цій території здавна.
Существует несколько версий относительно происхождения названия села: одна из них утверждает, что «Байбузы» — татарского происхождения (буза — напиток из проса). Будто бы в этой местности после монголо-татарского нашествия поселилась часть татар, которые часто готовили свой любимый напиток, за что и получили название «байбузы».
Вторая версия рассказывает что на месте где сейчас находится село, был хутор с пасекой Пожежского жителя Байбуза, от фамилии которого и пошло название села.
== Історія ==
Точної дати заснування села невідомо. Однак виявлені поблизу села залишки поселень епохи неоліту та періоду Київської Русі свідчать про залюднення місцевості з давніх часів. На східній околиці піднімається курган над берегом річки Вільшанка, відомий як "Стара Січ". На західній околиці містяться кургани Климовщина та Чернещина. На останньому ще до монголо-татарської навали існував монастир, який був зруйнований та пограбований татарами. Щодо Климовщини, то існує легенда про можливість знайти золото у пісках під Пасху.
З кінця 14 століття придніпровські землі потрапили у володіння Литви, а з кінця 16 століття - Польщі. Саме від тиску польської влади почались утворюватись козацькі загони і село не стало винятком. Байбузівські козаки брали участь у визвольній війні Богдана Хмельницького, 12 липня 1656 року один з універсалів гетьман підписав саме у Байбузах. 1796 року у селі була збудована дерев'яна церква. На початок 19 століття у селі проживало 340 осіб і воно відносилось до володінь В. Енгельгарда. Станом на 1864 рік у селі проживало 1236 осіб, вони займались в основному землеробством, а восени та взимку - ткацтвом та торгівлею деревним вугіллям.
На 1900 рік у селі проживало 2034 особи і основним видом діяльності населення стало ткацтво. Селом володіла поміщиця Балашова, якій належало 2852 із 3693 десятин. 1891 року був збудований спиртовий завод в урочищі Рудка, 1907 року - кінний завод, а на річці Вільшанці - водяний млин. У 1907-1909 роках у Байбузах збудовано нову церкву, стару розібрали, а з матеріалів у 1913-1914 роках збудували нову школу (перша школа була організована 1861 року у будівлі волосного управління). Прикрасою церкви стала чудотворна [[Байбузівська ікона Божої Матері]]. 1933 року, в часи радянської влади, церква була закрита, а в будівлі облаштували школу. Під час Першої світової війни на фронт було мобілізовано 247 чоловік.
У лютому 1919 року у селі була проголошена радянська влада. 1928 року створено 3 ТСОЗи: "Іскра", "Перемога" та "Більшовик", які 1930 року реорганізовані у колгосп "Іскра". З 1924 року працювали лікбез та будинок-читальня, 1927 року відкрито сільський клуб та медпункт, введено семирічне навчання у школі, почали діяти гуртки та бібліотека. В роки голодомору у селі загинуло близько 500 осіб. Після арешту та розстрілу у Києві начальника КВО, уродженця села, Григорія Рябоконя, селом пройшли масові репресії. Понад 40 селян 1937 року були арештовані та розстріляні. В роки Другої світової війни під час окупації загинуло 17 селян (через таку малу кількість ходить легенда про допомогу чудотворної ікони). На фронтах воювало 475 односельчан, 298 з яких загинули, а 175 нагороджено орденами та медалями.
Після війни почалось відновлення села, найбільшого розквіту воно зазнало у 1970-их роках. Тоді був збудований міст через Вільшанку, заасфальтовано вулиці, проведено газ, збудовано капітальні колгоспні двори, кінний завод, збудовано нову школу.
== Посилання ==
Рядок 52 ⟶ 73:
[[Категорія:Села Черкаської області]]
Украшением сельской церкви стала икона святой Покровы Богородицы. В начале XVIII ст. во время чумы икона проявила удивительные свойства, леча людей от напасти. Узнавши о ее целебных свойствах, по приказу власти икону было передано к Киево-Печерской лавры, там была сделана точная копия, которую и возвратили в село. В 30-е годы XX ст. в разжигание атеистической борьбы церковь было разрушено, но местным жителям удалось спасти не только эту икону, но и весь церковный инвентарь, который после открытия церкви был возвращен в храм.
| |||